22530
З чого все починалось…
У грудні 1917 р. один з будинків старої окраїни м. Києві був переданий під школу. Тут на Деміївці булла організована 35-а фабрично-заводська семирічна школа для дітей залізничників. Приміщення було маленьке, погано обладнане, класи тісні й холодні. Щоб якось зігрітися, діти щодня приносили із собою дрова. Під час перерви підходили до «пічок-буржуйок», де весело потріскував вогонь, гріли руки, щоб на уроці пальчики іще тримали ручки.
Підручників було мало, писали на обривках газет, шматках сірого паперу. Учителі разом зі своїми учнями переборювали труднощі.
У 1936 році розпочалося будівництво нового приміщення школи. З нетерпінням чекали учні та вчителі відкриття. 5 листопада 1937 року школа по вулиці Великій Китаївській, 85 святкувала своє оновлення. Урочистим і хвилюючим був той день. Школярі вишикувались в колонах з прапорами, лунала музика. Відбувся урочистий мітинг, світлі і просторі класи наповнилися дитячими голосами. Гарна була школа: великі класи, коридори, спортивна зала, тир, добре обладнані майстерні.
У школі працював згуртований дружній колектив учителів, до яких учні ставилися з глибокою повагою і любов’ю.
Школа в роки ІІ світової війни та післявоєнний час
У 1941 році 17 випускників школи отримали атестати зрілості…22 червня 1941 року пронизливий гул німецьких бомбардувальників, свист авіабомб, які шуліками летіли на сплячі міста і села, ознаменували початок найстрашнішої для людства трагедії. Протягом 1418 вогненних днів і ночей у жорстоких та кровопролитних боях на радянсько-німецькому фронті вирішувалась доля людства. Молоді юнаки безпечно кружляли у вальсі, готуючись до нового щасливого, «дорослого життя», а вже наступного дня багато з них пішло у військомати записуватися добровольцями на фронт.
В роки війни під час оборони Києва, яка тривала 72 дні, з 11 липня по 19 вересня 1941 року, приміщення залізничної школи № 2 на Великій Китаївській, 85 було віддано під госпіталь. Серед тих, хто допомагав доглядати за пораненими бійцями, були колишні учні школи. Під час окупації Києва з 19 вересня 1941 до 6 листопада 1943 року, як згадувала дочка колишнього директора школи Бугайка Ф.Ф. Ія Федорівна Шиманська, німці в школі влаштували своєрідний клуб.
Славну сторінку в історію боротьби за свободу і незалежність Вітчизни вписали сини і дочки Київщини, які воювали і не повернулися до рідних домівок, загинувши на полях боїв, а також мирне населення, яке пережило страшні роки гітлерівської окупації. Скільки б часу не минуло після закінчення Великої Вітчизняної війни, не зітреться вона з пам’яті народної… Це пам’ять про співвітчизників, перед долею і мужністю яких з глибокою скорботою і вдячністю схиляють голови нащадки.
6 листопада 1943 року Київ був звільнений від німецько-фашистських загарбників.
А вже 10 листопада 2-а залізнична школа відкрила двері для дітей.
З 1943р. по 1945 рік директором школи був Красієнко Петро Якович. Боляче і гірко було дивитись вчителям на свою школу з розбитими вікнами, облупленими стінами, купами сміття на подвір’ї та в класах. З великим натхненням взялись вчителі та учні за відбудову рідної школи. Навколо школи посадили дерева, кущі, квіти. Після уроків школярі розбирали завали. Велику допомогу надавали залізничники.
За парти сіли діти 7-и років, а поряд з ними-юнаки. Худенькі, виснажені голодом в роки війни, в одязі перешитому з солдатських гімнастерок, плащпалаток. У багатьох батьки загинули на війні. Підручник часто був один на клас. Зошити зшивали з паперу, яким в роки війни закривали дерев’яні вікна.
З 12 липня 1947р. приступив до виконання обов’язків директора колишній фронтовик Семенець Іван Михайлович, який очолював школу 17 років.
Період 1964 – 1983 років
Від 1964 року до 1983 року директором школи № 59 працювала Валентина Дем’янівна Лиженко. Під її керівництвом у 1967 році була здійснена добудова приміщення школи, були обладнані технічними засобами кабінети. Велику допомогу надавали шефи заводу «Комуніст» (тепер завод «Радар»). У цей час учні школи працювали влітку в трудових таборах, діяли піонерська та комсомольська організації. У школі працювали талановиті вчителі: Медведєва Галина Антонівна, Бойко Наталія Олексіївна, Голуб Галина Іванівна, Калиновська Галина Семенівна, Мельниченко Петро Павлович, який побудував на території школи астрономічну обсерваторію з телескопом потужністю у 450 крат. За досягнуті успіхи школа одержала звання «Зразкової». Лиженко Валентина Дем’янівна нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, а у 1983 році – орденом Жовтневої революції.
Гімназія сьогодні…
З 1983 року директором школи стала Антоненко Тетяна Стефанівна. Велика заслуга нового директора полягає у тому, що в дуже складний період розвалу Радянського Союзу, проголошення незалежності України у 1991 році, школа № 59 імені О.М. Бойченка не втратила жодної позиції напрацювань минулого і отримала статус школи – гімназії, а 27 травня 1997 року – гімназії.
Тетяна Стефанівна є генератором ідей і нововведень у навчальному закладі. На базі гімназії проводяться Всеукраїнські наукові конференції з проблем іміджу сучасного навчального закладу, «Інтерактивні технології навчання». Реалізуються експериментальні програми з проблем збереження здоров’я. Багато надруковано посібників. Учителі гімназії беруть участь у конкурсах «Учитель року».
Проводиться змістовна позакласна робота, спрямована на розвиток творчих здібностей учнів. Зразкова циркова студія «Арлекіно», зразковий танцювальний колектив «Усмішка сонця» та ще до 20 гуртків і секцій. Гімназія набула сучасного вигляду: затишні класи, зі смаком оформлені кабінети, коридори, актова зала. Учні отримують міцні знання, є переможцями предметних олімпіад, призерами Малої академії наук.
5 лютого 2010 року відкритий Музей історії школи – гімназії № 59 імені О.М. Бойченка. В оновленій експозиції музею були частково використані матеріали музеїв історії школи, залу Бойової слави та музею О.М. Бойченка, який функціонував з 1968 року по 2009 рік.
У 2011 році Музею історії школи – гімназії присвоєно звання «Зразковий». Матеріали музею були систематизовані екскерівником музею, вчителем історії, заступником директора з виховної роботи Отчич Наталією Тимофіївною, продовжують примножуватись керівником музею, педагогом-організатором Грабовською Л.М. при активній допомозі директора гімназії, вчителів, випускників, батьків.
Майже столітню історію своєї держави (а саме у 2017 році нашому закладу виповнилося 100 років) учні розглядають через призму долі випускників, вчителів, глибше розуміють події, які відбувались у нашій країні, з повагою ставляться до учасників Другої світової війни, героїв АТО. Вони гордяться навчальним закладом, у якому здобувають освіту, намагаються примножити його славу, а випускники приводять вже своїх дітей у свою-таки гімназію. Не обривається ниточка пам’яті, від покоління до покоління передається пошана до вчителів, які давали знання і вчили життєвої мудрості, до друзів, які залишились на все життя, до школи, де минуло дитинство і юність.