Описуючи тіла або торкаючись до них, ми визначаємо температуру: тепле, гаряче, холодне, крижане тощо. Також ми визначаємо температуру навколишнього середовища, свого тіла та тіл, що нас оточують.
Температура — це фізична величина, що характеризує тепловий рух частинок з яких складається тіло.
Основна одиниця вимірювання температури градуси Цельсія (система одиниць СІ).
Крім градусів Цельсія, температуру також вимірюють у Кельвінах та Фаренгейтах (слово «градуси» вживається лише до Цельсіїв).
Найчастіше виміри температури роблять у градусах Цельсія в діапазоні від 0 до 100 градусів Цельсія.
 
Вода замерзає при 0 градусів Цельсія та закипає при 100 градусів Цельсія.
 
Символ, яким позначають фізичну величину температура — t або T.
Прилад, з допомогою якого можна виміряти температуру — термометр (градусник).
 
Найпоширеніші ртутні та спиртові термометри. На сьогодні ртутні термометри використовуються рідко, оскільки ртуть — небезпечна речовина.
Ртуть — це рідкий сріблястий метал, що скочується в дрібнесенькі кульки.
Небезпечними є випари ртуті — оскільки вони, при вдиханні потрапляють в організм людини, і зв'язуються з його клітинами. Вивести ртуть з організму дуже важко, а часом і неможливо.
Зверни увагу!
Якщо розбився ртутний градусник
- потрібно повідомити дорослим і покинути приміщення;
- вивести усіх з приміщення, тварин також;
- відкрити квартирку, але не створювати протяг;
- зателефонувати 101.
Якщо немає іншого вибору, дорослі можуть зібрати ртуть самостійно. Для цього потрібно:
- Захистити органи дихання та шкіру.
- Взяти аркуш паперу і акуратно зібрати на нього кульки ртуті (можна скористатися і шприцом).
- Віник використовувати не можна, тому що ртуть лише подрібниться.
- Зібрану ртуть помістити у герметичну посудину.
- Дочекатися спеціалістів 101 та віддати їм посудину.
- Викидати зібрану ртуть у смітник, навіть у герметичній упаковці категорично не можна!!!
 
Існує чимало історичних та медичних свідчень про отруєння ртуттю. Одна з найвідоміших історій про отруєння ртуттю — в японському місті Мінамата.
Хвороба Мінамата — важке неврологічне ураження організму в результаті отруєння ртуттю. Ознаками хвороби є м'язова слабкість, оніміння рук та ніг, порушення зору, слуху та мови.
У важких випадках втрата зв'язку з реальністю, кома та летальні випадки.
Назва захворювання «Мінамата» походить від японського міста Мінамата, де вперше у 1956 р. її було виявлено. Місцевий хімічний завод скидав небезпечні відходи (із компонентами ртуті) у стічні води, котрі потрапляли в морську затоку. Сполуки ртуті накопичувалися у воді, а отже у рибах та молюсках. Жителі прибережних територій вживали морські продукти, тим самим вводили в свій організм сполуки ртуті, що викликало захворювання. Хворіли і домашні тварини, які вживали воду чи продукти із затоки.
Джерела:
1. Пізнаємо природу: підр. інтегр. курсу для 5-го кл. заг. серед. освіти/ Дарія Біда, Тетяна Гільберг, Ярина Колісник. - Київ: Видавничий дім "Генеза", 2022. - 256 с. : іл..
2. Пізнаємо природу: підр. інтегр. курсу для 5-го класу закл. заг. серед. освіти/ Л. Я. Мідак, Н. В. Фоменко, В. Я. Гайда, С. М. Подоляк, В. І. Кравець, І. В. Крацець, І. В. Олійник, В. П. Стахурська, З. М. Пушкар, С. В. Банах, Л. П. Козловська. - Тернопіль : Астон, 2022. - 272 с..
3. Довкілля: підруч. інтегр. курсу для 5 класу закл. заг. серед. освіти/ Олексій Григорович, Юлія Болотіна, Максим Романов. - Харків: Вид-во "Ранок", 2021.- 176 с. : іл..