16226
В історичній місцевості Києва, в Подільському районі, на Куренівці, неподалік від Кирилівської церкви знаходиться школа - невелика, по-домашньому затишна і привітна. Це Романо-германська гімназія № 123.
Куренівка – історична місцевість, колись промислова зона, житловий масив міста Києва, розташована між Подолом, Оболонню, Пріоркою та Сирцем. Головні вулиці: Фрунзе (кінець), Петропавлівська, Сирецька, Копилівська і Білицька.
Куренівка відома з середини 17.ст. як передмістя Києва, де розміщувалися курені Київського козацького коша. Згодом – це дачна місцевість. Подекуди збереглася забудова 19-поч.20 ст.(наприклад, будова Вітамінного заводу)
На території Куренівки існувала Петропавлівська церква (сер.18 ст.), яка нині відбудовується у сквері біля Куренівського базару. Також на Куренівці розташована одна з найдавніших церков Києва – Кирилівська церква (сер.12ст.)
1891 року на Куренівку з Подолу було прокладено лінію кінного трамваю, яка була електрофікована до середини 1890-х років та продовжена до Пущі- Водиці у 1900 році. У 1960 році по вул. Фрунзе було прокладено тролейбусну лінію.
У 1935 році в Києві було збудовано дванадцять шкіл. Однією з них була і наша школа. Комісія Міськради ввела школу в експлуатацію 19 серпня 1935 року.
В акті експлуатації вона відзначила гарну якість виконаних робіт, а також автора проекту архітектора Осьмака В.А., який надав одне з найкращих рішень планування школи. Тоді Осьмак В.А. був відомий своїми роботами, він був головним архітектором Київського університету.
Але теперішній вигляд нашої гімназії дещо відрізняється від первісного, завдяки капітальному ремонту, який проводився на початку 90-х років минулого століття, після якого була добудована ще одна будівля, в якій зараз розташовані актова зала, велика спортивна зала й шкільна їдальня.
Отже, історія Куренівської школи № 123 починається 1 вересня 1935 року, саме того дня вона прийняла перших своїх учнів.
Спочатку школа була жіночою – в ній навчалися тільки дівчата, лише згодом вона стала змішаною . Можете уявить собі, скільки ж учнів навчалося в ній за 75 річний період її існування !
Першим директором був Грищенко Іван Панасович.
Однак не довго довелося вчитись першим учням в нашій школі, бо в 1941 році почалась Велика Вітчизняна війна. У вересні 1941 року Київ було окуповано німцями . У приміщені школи були розташовані німецькі війська. Відомо, що у малій спортивній залі у німців була стайня.
Під час війни учні брали участь у захисті своєї Вітчизни і багато з них загинуло. Про це свідчить монумент загиблим учням на подвірї школи, на якому написані їх прізвища, до якого кожен рік на День Перемоги 9 травня покладають квіти й проводять урочисті лінійки учні й учителі.
У далекі 50-ті ранок учнів у школі починався з перевірки школярів на охайність: чистота рук, нігтів, волосся та вух. Якщо учень був неохайним, йому робили зауваження, запис у щоденник, навіть викликали батьківдо школи.
Велика увага приділялась фізичному вихованню учнів. Кожного ранку на подвір ї школи проводилась ранкова гімнастика.
У школі працювало багато спортивних гуртків. Проводились змагання з волейболу, гандболу, спортивної гімнастики.
Взимку учні школи разом з учителями ходили на лижах до Пущої Водиці, до гаю біля Кирилівської церкви. Завдяки фіичному вихованню багато учнів змогли досягти високих спортивних результатів у великому спорті, куди вони потрапляли одразу після навчання.
Зі спогадів бабусі я також дізналася, що у 60-ті роки в школі працював шкільний кінотеатр! Моя бабуся деякий час була його директором. Вона особисто їздила до директора кінотеатру «Жовтень», що на Подолі, й отримувала кінофільми для показу. Велика увага приділялась також й музичному вихованню учнів. У школі був свій духовий оркестр, який супроводжував всі святкові заходи. Майже всі учні школи співали у шкільному хорі й брали участь у змаганнях гуртків художньої самодіяльності міста.
Але це ще далеко не всі сторони з життя нашої школи. У ті радянські часи проводилась велика робота щодо зміцнення міжнародної дружби. Активно велась переписка молодді з різних країн світу, наприклад, з Куби, Китаю, Німеччини. Організовувались вечори, на які запрошувались студенти з різних країн. У свою чергу учні школи їздили з шефськими концертами до військових частин.
Ще один цікавий факт. На території школі була велика теплиця та пришкільна земельна ділянка, на якій влітку проводилась виробнича практика учнів. Вони мали можливість спостерігати за розвитком рослин на уроках біології.
Як у 60-х, так 70-х, 80-х роках минулого століття учні в школах міст збирали металевий брухт та макулатуру, за що клас-переможець одержував нагороду. У ті часи існували дитячі та молодіжні організації , такі як жовтенята, піонери, комсомольці. Так от учні молодших класів були жовтенятами, а потім їх приймали в піонери.
Відтоді, як наша школа одержала статус спеціалізованої з поглибленим вивченням іноземних мов колектив почав співпрацювати із школами Німеччини.
Моя мама, яка також була ученицею нашої школи, їздила разом з іншими учнями до Австрії. Вона жила в сім`ї у місті Відні і після повернення тривалий час листувалася та отримувала подарунки до свят від австрійської родини. Вони навіть пропонували їй подавати документи для навчання до Віденського університету.
Ці факти свідчать про те, що в нашій школі дуже багато уваги приділяється вивченню німецької мови. У школі завжди були добре оснащені лінгафонні кабінети й працюють найкращі викладачі німецької мови.
За час існування школи багато прекрасних вчителів працювало в ній. Деякі навіть навчили декілька поколінь учнів(батьків, а потім дітей). Так, наприклад, Воробйова Ада Федорівна, вчитель фізики, викладала у моєї бабусі, тітки й мами.
Точно невідомо, скільки випускників було в нашій школі, але багато з них стали відомими людьми, діячами, урядовцями в нашій краіні, та за кордоном.
Серед них поетеса Ліна Костенко, яка, як відомо, зробила вагомий внесок в українську літературу.
Отже, ми з вами повинні старано вчитися, щоб підтримувати й підвищувати авторитет нашої гімназії!