Ліцей «НУШ»

Ліцей - це чарівний храм знань, це колиска дитинства і юності всіх випускників. Готуючись до відзначення 70-річного ювілею, ми зібрали багато документів, спогадів, фотографій про історію її заснування та славне сьогодення. Наш любий ліцей незвичайний: в ньому є душа. Душа тих, хто кращі роки свого життя віддав улюбленій справі - навчанню дітей; душа тих хто в ній навчався; душа батьків, які прожили разом з дітьми ще одне шкільне життя; душа тих, хто сьогодні не стоїть осторонь шкільних проблем. Можливо, деякі події, факти випали з поля нашого зору, про когось не згадали, але ми впевнені, що кожен випускник чи учитель добре пам'ятає цікаві сторінки свого життя. Історія нашого ліцею починає свій відлік ще в 30-х роках XX століття. Саме тоді було зруй­новано стародавній цвинтар, який знаходився на сучасних вулицях Маланюка, Васнецова, Полтавської та на площі Дружби Народів. Відо­мо, що біля цвинтаря знаходилась Церква Свя­того Петра та Павла, яку було зруйновано ра­дянською владою у 1936 році. На місці церкви зараз стоїть Петропавлівський хрест (біля муні­ципального ринку). Середню школу № 26 (стару будівлю) було збудовано з цегли церкви Петра та Павла в 1936 році. 

У 1941 році почалась війна. Вчителі йшли на фронт. В період Великої Вітчизняної війни школа перетворилася в офіцерський штаб німецької армії, який знаходився на третьому поверсі, з конюшнями на першому. За роки оку­пації школа була майже повністю зруйнована. Не було ні вікон, ні дверей, ні віконних рам. Від даху залишилося лише кілька крокв. На подвір'ї зяяли ями. Лише після війни наша школа відновилася та знову стала працювати. З великим ентузіазмом учні і вчителі взялися до роботи. Це була нелегка праця, але вона принесла багаті плоди - школа відродилася. Відновився й педа­гогічний колектив, знов почали приймати й на­вчати дітей. Школа стала восьмирічною. В школах було запроваджено випускні екзамени за курс початкової та серед­ньої школи, а іспити на атестат зрілості склада­ли з усіх предметів. Вчителів чекала нелегка праця. Необхідно було запровадити обов'язкове навчання, ліквідувати бездоглядність та безпритульність дітей, створити матеріальну базу на­вчання. Працювати довелось багато, було тяжко, але цікаво і радісно, бо діти тягнулись до знань, багато читали. В школі працювали талановиті, самовіддані люди, сенсом життя яких була робота. Вони мріяли, творили, прагнули відшукати шляхи до дитячих душ. Педагоги вміли не тільки працювати, а й відпочивати. Колонна школи на Першотравневій демонстрації милувала око. Учні і вчителі були організованими, продемонстрували вихованість і дисципліну. В 50-х роках директором школи став Самброс Володимир Іванович. Учасник Великої Вітчизняної війни, гарний організатор. Своєю пове­дінкою показував приклад учителям і учням. У 1957 році школа змінилась. Був зроблений ремонт, і вона набула більш привабливого вигляду, ніж раніше. Отримала шефство над парком Павлика Морозова, і кожен клас мав там свою частку. Учні та вчителі регулярно брали участь у «Зарниці», яка проводилась у Лісопар­ковій. Цей захід був надзвичайно цікавим та за­хоплюючим для всіх учасників. Учні навчалися з понеділка по суботу, але навіть у неділю школа не пустувала. Працював клуб «Вихідного дня», в якому проводились різні вогники, змагання, дуже цікаві та популярні. Були й деякі правила в школі: наприклад, клас, який залишався останнім у школі, спускався у роздягальню для прибирання. Дуже строго ставився директор до учнів, які запізнювалися. Корисним та популярним заходом для школи було збирання металолому, проводились змагання, який клас більше збере металобрухту, переможці отримували призи. Спортсмени школи завжди приймали участь в різних змаганнях, займали призові місця, процвітала художня самодіяльність.

З 1990 року директором школи стає Ануфрієв Віктор Семенович.

Це випускник КДПІ імені В. Винниченка. Завдяки йому починається будівництво нового ко­рпусу школи а проспекті Комуністичному. Пройшовши неабиякі труднощі, Віктор Семенович «побудував» нову споруду, позбавивши бага­тьох незручностей усі майбутні покоління учнів та вчителів.

Відкриття нової будівлі школи було урочистим. Були присутні багато почесних гостей. Школа отримала в подарунок від Президента України Л. Кучми комп'ютерний клас.

З 1995 року впроваджується ліцензована діяльність класів за напрямками: поглиблене вивчення англійської мови, історії та права, хімії та біології. У 1996 році школа зустріла своє 60-ліття. Відбулися зустрічі випускників, колишніх праців­ників, зустрічі ветеранів. Пізніше, у 2002 році, було побудовано хіміко-біологічний корпус.

З 2004 року і по сьогоднішній день директором працює прекрасна, енергійна жінка – Ярова Олена Василівна. Їй допомагають заступники директора:   Заремба Т.І., Ткаліч Т.С., Струсинська А.В., Воронов Ю.М.

З 2000 року в початкових класах розпочато поглиблене вивчення іноземної мови та інфор­матики. Школа завжди славилась своїми спортивними традиціями. Ось уже більше 20 років школа займає призові місця в міських змаганнях з різних видів спорту, таких як футбол, баскетбол, волейбол та легка атлетика. Засновником спортивних традицій можна вважати вчителя фізич­ного виховання Степанчука С.С., який не один рік присвятив спортивним досягненням учнів нашої школи в 80-ті роки. Гідними продовжува­чами цих традицій стали вчителі фізичного виховання: Глинський В.М., Ульдяков В.В.I, Євтягін М.М.