20776
Мальовниче містечко Мала Виска з висоти пташиного польоту схоже на велику чашу, буйно-зелену весною і влітку, барвисту восени і біло-морозну взимку. Історичні джерела стверджують, що населений пункт виник у другій половині ХVІІІ століття як шанець Єлисаветградського пікінерського полку. У 1768 році 8443 десятин землі Малої Виски було подаровано царицею Катериною ІІ поміщиці Кудашевій.
У 1863 р. Мала Виска стає містечком. Але культура, освіта, медичне обслуговування були розвинені слабо. За переписом 1883 року з 3061 селянина лише 28 уміли читати і писати. Восени 1886 року в місті було відкрито першу початкову (церковно-приходську) школу, яка поміщалася в будинку на нинішній вулиці Київській біля колишньої друкарні (тоді був будинок волосного управління). Як пише Г.М. Перебийніс у своїй книзі «Школа над Виссю»: «На церемонію відкриття першого в історії нашого міста навчального закладу зібралося сотні маловищан, в тому числі волосне начальство. Першими учнями стали 97 хлопчиків і 13 дівчаток».
У 1909 році відкрито було початкову земську школу. Тривалий час до Великої Вітчизняної війни і по війні тут була початкова школа № 1, пізніше (70-80-ті рр.) розміщувався районний будинок піонерів, а нині будівлі не існує. З 1912 року починає працювати земська двокласна школа, у якій діти навчалися п’ять років. За радянської доби тут розміщувалася семирічна, пізніше-восьмирічна, школа № 2 ім. І.Я. Франка. У 1980 році вона була приєднана до школи № 3, а в приміщенні функціонував міжшкільний навчально-виробничий комбінат. Сьогодні тут працює маловисківська гімназія.
Отже, перед Жовтневою революцією в Малій Висці було три школи, які давали тільки початкову освіту і навчання в яких велося на російській мові. Але наявність шкіл не вирішувало проблем навчання дітей села.
Мабуть тому у 1919 році в серпні в єлисаветградській газеті з’явилась замітка про бажання населення Малої Виски мати вище початкове училище. Після клопіткої роботи училище було створене в приміщенні земської школи № 2. Однак адміністрація цукрового заводу висловила бажання, щоб діти робітників і службовців відвідували паралельні класи на території цукрозаводу. Урочисте відкриття училища і паралельних класів у заводі відбулося 11 жовтня 1919 року. Цей день вважається днем народження Маловисківської школи № 3.
У 1921 році обидві школи ( № 2 і заводська) було реорганізовано згідно Декрету Радянського уряду в єдині трудові семирічні школи. Школа, яка організовувалась при цукрозаводі, одержала№ 3. Було призначено нового директора, ним став Іван Йосипович Туранський, через рік його переведено до Єлисаветграда, де він працював директором педучилища, а директором школи № 3 став Гордієнко Степан Веремійович.
Настав 1924 рік. Після смерті Леніна школи району вели наполегливу боротьбу за право носити ім’я вождя. За показниками роботи саме Маловисківська школа № 3 виборола право носити ім’я на своєму прапорі. Школа була зразковою в районі. Їй виділялися стипендії для кращих учнів.
У 20-тих роках активно велася гурткова робота (15 гуртків налічувалося), діяв музей дитячих виробів, який був знищений під час окупації, славилися спортсмени школи, особливо футбольна команда. Від часу створення школи учні брали участь у роботі не тільки шкільних, а й заводських гуртків художньої самодіяльності. Школярі грали в духовому оркестрі заводу, якими керував Бенціон Семенович Хаймовський, були учасники театру, якими керував актор Гайдамака. Шкільним хором у 20-ті-30-ті роки керував учитель фізики і природознавства М.І. Юшкевич.
У 1927 році школа № 3 від цукрового заводу була передана у відання органів народної освіти. А в 1929 році колишні учні школи № 3, голова завкому цукрозаводу Яків Борисович Альба і секретар завкому Іван Ілліч Ступаков порушили клопотання і домоглися відкриття на території цукрозаводу нової школи № 4. Тому з 1929 року школа № 3 називається школою колгоспної молоді (ШКМ), а школа № 4 – фабрично- заводською семирічкою (ФЗС).
Школа визнана в області базовою по вивченню і запровадженню теоретичної спадщини В.О. Сухомлинського, є опорною в районі по вивченню української мови та літератури, англійської мови, зарубіжної літератури, математики, хімії, біології, трудового навчання, образотворчого мистецтва та початкових класів.
У 1991 році вчителька Л.М. Шевченко у співдружності з науковим працівником НДІ м. Києва Л.О. Варзацькою видала книгу з питань розвитку зв’язного мовлення школярів. Учителька молодших класів З.М. Усенко брала участь в апробуванні нових підручників. Наукова методична рада Міністертва освіти і науки України затвердила рішення про впровадження в навчально-виховний процес учнів молодшого шкільного віку програми всебічно розвиненої особистості «Крок за кроком».
Знаходять продовження започатковані у попередні роки ефективні методи викладання, проведення громадського огляду читання, написання учнями казок. Досить поширеними стали такі форми роботи, як аукціони творчих ідей, творчі звіти вчителів і навіть усього педколективу перед освітянами району.
Школа весь час змінюється, адже її життя – це діти. Школа № 3 сьогодні – це і кабінети інформатики із сучасними комп’ютерами, кабінет фізики, хімії, історії, української мови, спортивний зал, актовий зал, кабінет народознавства.
Учні гімназії намагаються і далі плекати і примножувати її традиції. Вони є активними учасниками українознавчої гри «Соняшник», математичної – «Кенгуру», історичного конкурсу «Лелека», конкурсу з фізики «Левеня» та багатьох інших. Для поглиблення знань з окремих предметів учні школи навчаються в МАН. Широкої популярності набули тижні наук з історії, математики, української мови, географії, біології. Не дивлячись на те, що школі за дев’яносто, вона залишається школою дитинства.