Театр «Березіль» є визначним феноменом українського культурно-мистецького життя 1920-1930-х років. У добу НЕПу та впровадження політики «українізації» на короткий період часу тривалістю в 10-15 років в Україні склалися сприятливі умови для бурхливого розвитку різних галузей культури. Серед напрямів українського мистецтва, які динамічно розвивалися в цей час, одне з чільних місць належить сфері театрального мистецтва та театру «Березіль» (1922–1935) як найбільш яскравому і національно вираженому продукту його розвитку.
Стоять (справа наліво): Януарій Бортник (перший), Бабіївна Ганна (друга). Сидять (зліва направо):
Лесь Курбас (другий), Валентина Чистякова (третя), Фавст Лопатинський (четвертий), Зінаїда Пігулович (п'ята)
серед студійців театру «Березіль» 1922 рік
Заснований 31 березня 1922 р. у Києві, один з перших українських професійних театрів, «Березіль» частково наслідував театральні традиції своїх славетних попередників: мандрівних вертепів XVII-XVIII ст., аматорських театральних труп М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, перших стаціонарних театрів XIX ст., театру «Соловцов», «Молодого театру» Гната Юри та ін. Разом з тим, у його діяльності проявилося й чимало новаторських, небачених досі рис і тенденцій.
Новизна театру Леся Курбаса полягала передусім в глибокому філософському забарвленні та спонуканні глядача думати, в той час як класичні радянські театри малювали народу готову красиву дійсність в сподіванні, що останній віритиме в неї. Руйнування звичних штампів сприйняття, яскраво виражені риси, гіпертрофовані грим і гра, в якій поєднувались трагізм, ескпресіонізм і гротеск чітко вирізняли «Березіль» з-поміж інших театрів. «Березіль» став своєрідним каталізатором, що задав потужного імпульсу для розвитку театральної теорії і практики, а також суміжних до театру галузей мистецтва: національної музики і драматичної літератури, сценографії, костюму, декору, образотворчого мистецтва.
Бездоганні витонченість і смак, виразний національний стиль і репертуар, новаторські театральні прийоми і засоби, експресія – всі ці невід’ємні риси «Березолю» були надані йому засновником і багаторічним керівником – геніальним Лесем Курбасом. У своїх постановках митець робив акцент на репертуарі театру корифеїв і українській класиці, однак не боявся брати будь-які актуальні теми – болючу українську і іноземну класику ХIX ст., експресіоністську драматургію М. Куліша, трагедійні теми голоду у селі і розриву між ідеалами та радянською дійсністю, а також популярні п’єси 1920-х років і обов’язкові для кожного радянського театру революційні теми. Значення постаті Леся Курбаса для розвитку сучасного українського театру важко переоцінити, адже його творчість ґрунтувалася не лише на багатовіковому спадку української літератури, а й спиралася на західноєвропейський літературний контекст, наближала українське мистецтво до європейської авангардної культурної парадигми.
Актори театру «Березіль» на гастролях у Грузії
На хвилі згортання українізації Леся Курбаса звинуватили у «буржуазному націоналізмі», формалізмі та відриві від російського театру. Наприкінці 1933 року його звільнили з посади художнього керівника театру, а потім заарештували. 9 квітня 1934 року вироком суду Курбас отримав п’ять років ув’язнення. Покарання відбував на будівництві Біломор-Балтійського каналу, згодом — у Соловецькому таборі. 1937 року Леся Курбаса розстріляли в карельському урочищі Сандармох. Як і Миколу Зерова та сотні інших українських письменників, музикантів, юристів, науковців.
У 1935-му році театр «Березіль» був перейменований у Харківський державний драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка, який працює і понині.
Джерела
https://archives.gov.ua/ua/berezil/
https://vechirniy.kyiv.ua/news/64143/
https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=64072515
https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=64072513