У цьому році виповнюється 185 роки від дня народження Павла Платоновича Чубинського — поета, автора слів Гімну України, видатного українського етнолога, фольклориста, громадського діяча.
Народився Чубинський 1839 року на родовому хуторі Чубинка (Чубинське) Чернігівської губернії, поблизу нинішнього міжнародного аеропорту Бориспіль у сім'ї малоземельного дворянина.
У 1851 р. батьки віддали сина на навчання до 2-ї Київської гімназії. На той час там працювало багато талановитих освітян. Успішно закінчивши гімназію, 1856 р. Павло Чубинський вступив до Петербурзького університету на юридичний факультет. Це був період глибоких соціальних та економічних змін. Під впливом нових ідей, які поширювалися із Західної Європи, очікування селянської реформи 1861 р. відбулися зрушення в суспільній думці передової інтелігенції, що сприяло духовному розкріпачення особистості, розвитку демократичного громадянського руху.
У 23 роки за один вечір на студентській гулянці з сербами написав вірш «Ще не вмерла Україна». Уперше цей вірш опублікували у четвертому номері журналу «Мета» (грудень 1863 р.). Почалися переслідування жандармами, згодом був зісланий у далекий північний край.
Там, перебуваючи під негласним наглядом поліції, Чубинський написав понад 50 наукових праць, якими здивував не лише губернаторів, а й учених чоловіків у президії географічного товариства, які нагородили його срібною медаллю. А в січні 1869 року стався дивовижний випадок: Чубинського представили до ордена, але замість нагороди з нього зняли поліцейський нагляд та подарували свободу. І це була для нього найвища нагорода. Йому дозволили повернутися до України.
Чубинський жив і працював за законами правди, честі та справедливості. Він керувався «вищою правдою» і, за характеристикою сучасників, «був заклятим ворогом чиновницького свавілля та хабарництва, завжди відстоював діяльних і чесних людей, і в період його перебування в Архангельській губернії, де він працює слідчим, потім секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі, хабарництво і свавілля якщо не зовсім канули в прірву, то дуже побоювались з’являтися на світ Божий».
За словами одного з сучасників та близьких знайомих М.О. Огарьова, Чубинський на Півночі поводився як справжній син України. Розлучений з нею, він пристрасно любив свою Батьківщину, говорив про неї з особливим захопленням та урочистістю. Вдома у вільний час його часто бачили в українському одязі, улюбленою їжею для нього була українська. Земляки завжди були дорогими гостями в нього.
У 1880 році поет важко захворів і до кінця життя був прикутий до ліжка. 26 січня 1884 р, за один день до власного 45-річчя, його не стало.