Прочитай вислови відомих людей. Подумай, чи не переоцінюють вони значення свободи слова? Будь готовим відповідь дати письмово.
«Наша свобода залежить від свободи преси. Якщо її обмежити, то це означатиме, що вона буде втрачена.» Томас Джефферсон.
«Вільна преса буває доброю чи поганою, це вірно. Але ще більше вірно те, що невільна преса буває тільки поганою.» Альбер Камю.
«Якщо правду можна казати тільки пошепки, значить країну захопили вороги.» Вільгельм Швебель.
«Без свободи слова нас можна вести німими та тихими, як овець.» Джордж Вашингтон.
Терміни до уроку.
| «Джинса» | сленгове слово, яке використовується переважно в медійній спільноті. Синонім терміна «прихована реклама». Означає зумисне приховану рекламу чи антирекламу, подану у вигляді новин, авторських текстів, аналітики й телевізійних програм тощо. Джинса поділяється на комерційну та політичну. |
| Пропаганда | форма комунікації, спрямована на поширення в суспільстві світогляду, теорії, твердження, фактів, аргументів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільну думку на користь певної спільної справи чи громадської позиції. |
| Публічні особи | це особи, які обіймають посади публічної служби та / або користуються публічними ресурсами, а також особи, які відіграють певну роль у громадському житті ― в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій галузі. |
| Темник | своєрідний наказ про спосіб подання інформації. У 2001–2004 р.р. керівництво українських медіа отримували детальні інструкції з Адміністрації Президента щодо того, яким чином треба висвітлювати в новинах політичні події в Україні (що ігнорувати, а на що звертати увагу). Ці темники мали на меті висвітлювати у медіа діяльність влади в позитивному світлі. |
| Цензура | контроль влади за змістом і поширенням інформації, у деяких випадках ― також приватного листування, з метою обмеження або недопущення поширення ідей і відомостей, визнаних владою шкідливими, небажаними для неї або суспільства в цілому. |
Давай подумаємо, що означає «свобода слова»? Це можливість говорити все, що завгодно? А якщо твої слова є образою для іншої людини, спільноти людей чи всього суспільства? Де починається відповідальність? Чи можна обмежити свободу слова? Якщо «ТАК», то хто і коли може це зробити?
На ці запитання ми й спробуємо знайти відповіді.
Свобода слова — це, насамперед, право людини виражати свої погляди в усній та писемній формі, зокрема, через медіа. Це право зафіксоване в міжнародних документах та Конституції України (дивись урок «Медіа та демократія»).
«Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.» ст.19 Загальної декларації прав людини.
«Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.» ст.10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зі сказаного можна зробити висновок, що право на свободу слова охоплює:
1. Свободу на отримання інформації;
2. Свободу передавання інформації;
3. Свободу вираження своїх поглядів.
Чи може свобода слова бути безмежною?
Тобто, абсолютною. Адже слово може не лише образити, а й привести до конфліктів всередині суспільства, чи навіть стати причиною війни.
У відносинах мас-медіа і держави існують чотири моделі взаємодії:
- Тоталітарна — держава встановлює абсолютний контроль над медіа і свободою слова;
- Авторитарна — медіа мають служити уряду й роз’яснювати громадянам «правильну» політику, свобода слова обмежена;
- Модель соціальної відповідальності — держава встановлює межі функціонування медіа, залишаючи за собою право втручатись до певних тематичних сфер;
- Ліберальна — медіа служать суспільству, виконуючи функцію «сторожа демократії»
Зверни увагу!
Отже, за будь-якої моделі взаємодії, держава залишає за собою можливість втручатись до функціонування медіа та обмежувати свободу слова «заради спільної користі».
Існують міжнародні неурядові правозахисні організації, зокрема Freedom House, «Репортери без кордонів», які досліджують стан свободи слова в різних країнах і публікують дані в своїх щорічних звітах.
Свобода слова в Україні та світі
Україна — на 101-му місці (2018 рік). Сусідами України у списку є Ліван та Бразилія. Росія посідає 148-е місце.
Очолює список Норвегія. У першу десятку ввійшли також Швеція, Нідерланди, Фінляндія, Швейцарія, Ямайка, Бельгія, Нова Зеландія, Данія та Коста Ріка.
180-е (останнє) місце посідає Північна Корея.
Одним з інструментів обмеження свободи слова є цензура. У тоталітарних/авторитарних державах вона існує у формі спеціальних органів/установ з контрольно-репресивними функціями. Нерідко люди в таких державах втрачали не лише свободу, а й життя, висловлюючи погляди, що суперечать позиції влади. Таке регулювання свободи слова є політичним рішенням влади.
Зверни увагу!
В Україні «Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена.» ст.15.Конституції України.
У демократичних державах умови і процедура обмеження свободи слова зафіксовані законодавчо.
«... Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.» ст.34 Конституції України.
Право збирати, обробляти і передавати інформацію без обмежень і втручання органів державної влади ― одне з основних прав людини. Але іноді за це право люди платять своїм життям.
Демократичний устрій країни автоматично не гарантує неупередженої та чесної журналістики. Однією з причин спотворення інформації є прагнення отримати додатковий прибуток. Так виникло явище прихованої реклами — «джинси». Від справжньої реклами «джинса» відрізняється відсутністю спеціального напису «реклама», а отже, і сплати більшої суми коштів за використання медійного простору (ефірний час, місце в газеті тощо). «Джинса», як і реклама, поділяється на комерційну та політичну. Здебільшого такий матеріал маскують під виглядом:
- новин;
- авторських текстів;
- аналітичних матеріалів;
- телевізійних програм тощо.
Від справжнього журналістського матеріалу «джинса» відрізняється відсутністю неупередженості, балансу думок та наявністю суджень, оцінок, ярликів. А як щодо висвітлення в медіа приватного життя людей?
«Медіа можуть збирати і поширювати інформацію про приватне життя публічних осіб за їхньої згоди.
Медіа можуть втручатися у приватне життя публічних осіб без їхньої згоди лише тоді, коли є значний суспільний інтерес, який виправдовує оприлюднення інформації. Проста цікавість або пошук сенсацій ніколи не можуть виправдати порушення права на приватність.» Рекомендації експертів Ради Європи щодо захисту приватності у роботі ЗМІ.
Зверни увагу!
Таким чином, свобода слова не може бути абсолютною, але її обмеження можливе лише на підставі закону та за наявності відповідних обставин.
Джерела:
Гісем О.О., Мартинюк О.О. «Громадянська освіта» 10 клас;
Васильків І.Д., Кравчук В.М., Сливка О.А., Танчин І.З., Тимошенко Ю.В., Хлипавка Л.М. «Громадянська освіта» 10 клас.
Вербицька П.В., Волошенюк О.В., Горленко Г.О., Кендзьор П.І., Козорог О.Г., Маркусь Н.І., Махун Л.П.,Педан-Слєпухіна О.Л., Ратушняк С.П., Ситник Е.В. «Громадянська освіта» 10 клас.