Теорія:

Іменник як частина мови.
Зверни увагу!
Назву іменник почали вживати з 1873 року. Її першим використав Омелян Партицький, який іменник називав речівником.
В одинадцятитомному «Словнику української мови» нараховують близько 135 тис. слів. Серед них іменників майже половина. Порівняно з іменниками, дієслів удвічі менше.
То що ж ми називаємо іменником?
Дмитро Білоус дав таке визначення іменнику:
Іменник! Він узяв собі на плечі
Велике діло — визначати речі…
Іменник — це самостійна частина мови.
Його загальне лексичне значення — це значення предмета, тобто всього того, про що можна сказати: це хто? або це що?
Це єдина частина мови, яка може позначати все, що завгодно, а саме:
• назви конкретних речей і предметів (будинок, дерево, зошит, книга, ліжко, лампа);
• назви живих істот (чоловік, інженер, дівчинка, юнак, олень, комар);
 назви різних речовин (кисень, бензин, свинець, цукор, сіль);
• назви різних явищ природи і суспільного життя (буря, мороз, дощ, свято, війна);
• назви абстрактних властивостей і ознак (свіжість, білизна, синява);
• назви абстрактних дій і станів (очікування, вбивство, біг);
• ознаки, властивості (бідність, доброта, чемність);
• дії (боротьба, виховання, слухання);
• числові поняття (одиниця, десяток, сотня).

Іменник має розряди за значенням:
• загальні назви — власні назви;
• назви істот — назви неістот;
• конкретні — абстрактні;
• збірні;
• речовинні.

Морфологічні ознаки: змінюється за числами та відмінками, відноситься до певного роду.
Зверни увагу!
Іменник відноситься до певного роду, а не змінюється за родами.
Синтаксична роль іменника: виступають у ролі підметів, додатків, обставин, означень, іноді — присудків.

іменник як частина мови.png