Методика викладання предметів відрізняється в різних країнах, проте когнітивні процеси, пов'язані зі специфікою сучасного суспільства, багато в чому є універсальними. У новому матеріалі ділимося цікавими прийомами викладання літератури від зарубіжних колег.
Уроки літератури в Німеччині: інтерпретація та рефлексія
У Німеччині немає єдиного обов'язкового списку для читання. Немає й окремої дисципліни «Література», вона входить у предмет «Німецька мова». Учитель самостійно рекомендує книги для вивчення. Вони поділяються на дві великі групи:
- твори малих форм (вірші, байки, оповідання, які читають та розбирають під час уроків);
- твори великого обсягу (3–4 великих твори для домашнього читання, які потім обговорюються в класі).
У процесі вивчення тексту важлива неквапливість: старшокласники можуть цілий місяць читати вдумливо один твір, ретельно аналізуючи сюжетні перипетії та нюанси авторського задуму.
Твори пишуть починаючи з 3-го класу. Спочатку це складання історій з картинок, потім за опорними словами. Улюблений жанр вчителів у Німеччині нагадує наш твір-міркування (наприклад, «Життя в місті та життя на селі»). Необхідно навести аргументи за і проти, використовуючи особистий досвід та приклади з літературних творів.
До 8-го класу читають в основному казкові та фантастичні історії про дружбу, домашніх тварин, взаємини з однолітками та батьками. Завдання такого читання — самопізнання. У дитини формується довірливе ставлення до книги, звичка читати з цікавістю. Саме тому освоєння текстів відбувається не в хронологічному (як у більшості українських шкіл), а зворотньому порядку: від сучасності до античності.
Знайомитись із класикою починають на 9-му році навчання. Новели Гофмана, «Страждання молодого Вертера» Гете, п'єси Шіллера, на думку німецьких педагогів, відповідають загальній романтичній налаштованості школярів цього віку. Потім переходять до вивчення прози, поезії та драматургії ХХ століття.
Крім німецької літератури обов'язково вивчають шедеври світової літератури: п'єси Уільяма Шекспіра, «Над прірвою у житі» Джерома Девіда Селінджера, «451 градус за Фаренгейтом» Рея Бредбері.
Завдання вчителя навчити мислити. При цьому питання до учнів можуть бути різними: «Чому книга Олдоса Хакслі називається «О чудовий новий світ!», якщо те, що в ній описано, не має нічого спільного з дивом.
Німецька школа хоче бачити своїх випускників вдумливими людьми, здатними до діалогу та захисту власної точки зору.
Французька література: творчість без кордонів
Окремого уроку літератури у Франції також немає. При цьому урок французької словесності виглядає по-різному в коледжах та ліцеях. Перші приділяють велику увагу граматиці мови, другі — інтерпретації текстів. Маленькі французи пишаються своєю великою літературою. З дитинства їх привчають читати із задоволенням. Раз на тиждень вчитель виводить клас у шкільну бібліотеку, де кожен вибирає книгу до смаку та проводить 40 хвилин за самостійним читанням.
Вітаються живі форми взаємодії з книгою: театралізація, тематичні уроки, конкурси виразного читання, поетичні турніри. До речі, вивчення п'єс займає левову частку навчального часу! Учні ліцеїв декламують не лише Мольєра та Расіна, а й Евріпіда, Софокла, Арістофана.
У середніх і старших класах наголошується не на особистості автора, а на якості тексту. Геть авторитети! Якщо фрагмент «Собору Паризької Богоматері» важкий для сприйняття старшокласника, він має право висловити свою думку щодо цього.
Література викладається переважно: школярі вивчають стилі й типи мови, манеру кожного автора. Уроки нагадують творчу майстерню, де можна дописати казку Шарля Перро або створити щоденник у стилі Мішеля Монтеня. Така «гра у фантики» не просто цікава, а й дуже корисна. Зрозуміти тонкощі літературного твору може лише той, хто знає, як він влаштований. Побудова композиції, розвиток сюжету, робота з художньою деталлю — все це розвиває усне та писемне мовлення, образне мислення.
Французькі вчителі-словесники не женуться за великими обсягами, віддаючи перевагу новелам, фрагментам романів, окремим віршам. Вважається, що цього достатньо для знайомства з творчою манерою письменника. Охочі можуть прочитати більше.
Японська література: твори про життя та щоденник серця
У Японії література не виділяється як окремий предмет. Вона входить у дисципліну «Рідна мова» як один із трьох модулів («Читання»).
Як і в більшості країн світу, молодших школярів навчають слухати, читати та переказувати казки. Історії з давньою міфологічною основою розвивають фантазію, занурюють у національну культуру, пробуджують потяг до творчості.
У середній та старшій школах твори для прочитання вибирає учитель. Завдання вчителя — моральне виховання: важливо поговорити з дітьми на тему загальнолюдських цінностей.
У сучасній японській школі ведуться дискусії з приводу постулату «Дитина повинна отримувати задоволення від читання». Оскільки замість потягу до вивчення класичних творів підлітки виявляють інтерес до коміксів манга і ранобе, неясними стають завдання вчителя. Що важливіше: наголошувати на глибинному пізнанні чи продумувати розважальні моменти уроку? Треба сказати, що це питання шукають відповіді педагоги у світі.
З корисних освітніх практик Японії можна взяти до уваги наступні методики.
Міжпредметна взаємодія. Вивчення поезії органічно поєднується з уроками милування природою, які входять у навчальну програму японських школярів. Щоправда, розбіжність у кліматі накладає деякі обмеження. Але що заважає українському вчителю вибратися на осінню прогулянку з томиком віршів Шевченка чи Франка?
Твори про життя. Маленьких японців із першого класу вчать писати твори. Це розвиває в дітей спостережливість, виробляє індивідуальний творчий почерк. Важливо писати не абстрактні теми, йдеться про те, з чим діти стикаються кожен день: дружба, стосунки в сім'ї, домашні вихованці, краса навколишньої природи.
Щоденник серця. Ще одна чудова ідея — вести щоденникові спостереження за собою та світом. Заздалегідь оголошується тема. Наприклад, «Сум». Дитина робить кілька коротких записів. Що змушує його сумувати? Як розвіяти смуток? Чому сумують тато та мама? Що робити, якщо хтось сумує поруч із тобою? На кожній сторінці залишається багато вільного місця, щоб подумати і будь-якої миті записати нові спостереження.
Уважні до деталей німці, дотепні та волелюбні французи, тонкі та натхненно споглядальні японці — національна специфіка виявляється не так у виборі книг для читання, як у способах освоєння та інтерпретації літературної спадщини.
Сьогодні багато говорять про кризу викладання літератури в українській школі. Важливо відчути: література це життя, а не відображення життя. Вітчизняні методики у поєднанні з досвідом зарубіжних колег можуть багато, але головне — вчитель-творець, який надихає клас любов'ю до слова.