Цього року вся Україна вшановує пам’ять та святкує 131-річчя від дня народження великого українського письменника, публіциста, державного та громадського діяча Павла Григоровича Тичини.
Його називали «Князем поетів», бардом Української Народної Республіки. У різні роки він був наркомом освіти, депутатом Верховної Ради СРСР та Головою Верховної Ради УРСР, удостоєний високих державних нагород та премій. Він був одним із тих, кого минула доля багатьох представників української еліти 20-х років – епохи «розстріляного Відродження».
Дитинство
Павло Тичина народився 1891 року в селі Піски Чернігівської області. За сімейними переказами, рід Тичини походив із старовинного козацького роду (його предок був полковником у Богдана Хмельницького). Батько майбутнього поета був сільським дяком, навчав дітей грамоті в парафіяльній школі.
Павло, як і решта дітей Григорія Тичини (всього їх було 13, проте четверо померли в дитинстві), отримав серйозне релігійне та музичне виховання. Цьому сприяла і атмосфера в сім'ї, бо у вільний час батько займався музикуванням, а мама та всі діти добре співали.
Після смерті батька (Павлу тоді було 15) вміння співати і гарний голос стали хлопцеві в пригоді — він почав співати у монастирському хорі, щоб заробляти собі на життя.
Паралельно Тичина почав навчатися в духовній семінарії, яку закінчив у 1913 році. Після цього Тичина вступив до Київського комерційного інституту, водночас працюючи в газеті «Рада» та журналі «Світло».
Творчість
Перші вірші Павло написав у 1906 році. Великий вплив на нього мали зустрічі з Михайлом Коцюбинським, літературні суботи якого він регулярно відвідував. У 1912 вперше надруковано вірш Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить» а в 1918 вже вийшла його перша збірка «Сонячні кларнети». Книга одразу ж поставила 27-річного поета поряд із першорядними художниками українського відродження. Його назвали «глибоко національним поетом». У своєму наступному збірнику — «Замість сонетів і октав» — Тичина вже проклинав усіх, «хто звіром став», а також висловлював своє розчарування революцією та її «великою ідеєю».
1930-ті роки стали періодом капітуляції Тичини перед більшовизмом. Тоді кожна людина стояла перед вибором: рятувати себе та своїх рідних чи боротися, знаючи, що тебе знищать. У поета була когорта родичів — дев'ять братів і сестер, племінники та племінниці, які потребували його підтримки. Він, по суті, був єдиним їх годувальником. І ця обставина, найімовірніше, зіграла свою роль.
Тичина почав складати професійні пропагандистські вірші, які на довгі роки увійшли до шкільних програм і заслонили суть його творчості. Він залишився вірним пропагандистсько-агітаторському стилю до кінця життя.
Талант Тичини лише зрідка проривався у його незавершених поемах, віршах посмертної збірки «У серці у моїм» (1970) та численних перекладах.
Помер український поет у 1967 році в Києві. Його поховали на Байковому цвинтарі.
Пропонуємо вам пройти коротенький тест на знання біографії П.Г. Тичини