Генетика є важливою наукою сучасності, оскільки має предмет та об'єкти досліджень, власні методи. поняття й символи, теоретичну основу у вигляді законів й теорій та практичне значення. Предметом генетики є фундаментальні властивості живого — спадковість і мінливість.
Спадковість — здатність живих організмів передавати свої ознаки й особливості індивідуального розвитку нащадкам.
Розрізняють два види спадковості: ядерну й цитоплазматичну. Матеріальними носіями спадковості є хромосоми, до складу яких входить ДНК. Передачу спадкової інформації наступному поколінню здійснюють статеві клітини за статевого розмноження і соматичні клітини у випадку нестатевого відтворення. При цьому передаються не ознаки й властивості майбутнього організму, а спадкові задатки, що їх називають генами.
Ген — ділянка молекули нуклеїнової кислоти, що кодує інформацію про білок або РНК та визначає ознаки організмів.
Кожний ген розташований у певній хромосомі, де займає визначене місце — локус. Кожна соматична клітина містить диплоїдний набір гомологічних хромосом, що мають у своїх локусах різні форму одного гена.
Алелі — стани гена, що визначають прояви ознаки й розташовані в однакових ділянках гомологічних хромосом.
Алелі одного гена визначають різні прояви ознаки (наприклад, жовте й зелене забарвлення гороху). Одна з гомологічних хромосом несе алель від материнського організму, а друга — від батьківського. Алельні гени можуть бути домінантними (позначаються великими літерами латинської абетки: \(A\), \(B\), \(C\), ...) і рецесивними ( позначають малими літерами латинської абетки: \(a\), \(b\), \(c\), ...). В обох гомологічних хромосомах можуть перебувати однакові або різні алельні гени.
Гомозигота — це ди- або поліплоїдна клітина (особина), гомологічні хромосоми якої несуть однакові алелі певного гена.
Гомозиготна особина в потомстві не дає розщеплення, утворює один сорт гамет, які позначають \(AA\) або \(aa\).
Гетерозигота — це ди- або поліплоїдна клітина (особина), гомологічні хромосоми якої несуть різні алелі певного гена.
Гетерозиготна особина в потомстві дає розщеплення, утворює різні сорти гамет, які позначають \(Aa\).
Алельні гени в гомозиготному або гетерозиготному стані утворюють генотип.
Генотип — сукупність усіх генів організму, що одержані від батьків.
Це спадкова програма організму, яка є цілісною й взаємодіючою системою генів. Генотип у взаємодії з середовищем визначає фенотип.
Фенотип — сукупність ознак і властивостей організму, які є результатом взаємодії генотипу з умовами зовнішнього середовища.
Фенотип особини об'єднує не лише зовнішні морфологічні ознаки, а й біохімічні, цитологічні, анатомічні та інші ознаки, що завдяки мінливості можуть мати найрізноманітніші прояви.
Каріотип — сукупність якісних і кількісних ознак хромосомного набору організму.
Мінливість — здатність живих організмів набувати нових ознак і їхніх станів у процесі індивідуального розвитку.
Забезпечує пристосованість організмів до умов середовища (неспадкова мінливість) та появу ознак, завдяки чому утворюються нові види і відбувається історичний розвиток живого (спадкова мінливість).
Ознака — це особливість організму, що існує у своїх проявах.
Наприклад, забарвлення насінин гороху посівного є ознакою, а жовтий і зелений колір насінин — це прояви ознаки забарвлення. Кожна ознака визначається складними процесами на молекулярному рівні організації за участі білків, закодованих певним геном чи генами. Для позначення проявів ознак В. Йогансен ще в \(1909\) році ввів поняття фен.
Фен — окремий варіант певної ознаки, що визначається генотипом й умовами середовища.
Генетика вивчає дві протилежні й нерозривно поєднанні властивості, характерні для всього живого.
Джерела:
Біологія і екологія (рівень стандарту): підруч. для 10 кл. закл. заг. серед. освіти / В. І. Соболь. – Кам’янець-Подільський : Абетка, 2018. с. 139-140.