Імунокорекція — сукупність засобів і методів, спрямованих на нормалізацію функцій імунної системи.
Засобами імунокорекції можна активізувати або пригнічувати активність імунної системи, а також замінювати втрачену функцію.
Розрізняють три основні види імунокорекції:
- стимулювальна — призначена для стимуляції функцій імунної системи при вторинних імунодефіцитах та різних захворюваннях, в патогенез яких залучена імунна система. Використовують препарати рослинного походження (настойки елеутерокока, солодки, лимонника), мікробного походження (вакцини (бронхомунал, рибомунил, БЦЖ), препарати пробіотики (лактобактерин, лінекс, біфідумбактерин), препарати синтетичного походження;
- пригнічувальна (імуносупресуюча, імунодепресантна) — спрямована на пригнічення функцій імунної системи. Цей ефект завжди супроводжується створенням імунодефіциту, тобто істотним збільшенням ризику розвитку інфекційних і пухлинних процесів, тому цей вид імунокорекції має жорсткі рамки показань. Використовується для запобігання відторгнення трансплантата, корекції аутоімунних захворювань, алергічних реакцій. Застосовуються як лікарські препарати (інгибітори синтезу нуклеїнових кислот та білків, гормони тощо), так і іонізуюче випромінювання;
- замінна — введення деяких готових субстанцій, які виконують природну функцію відсутнього в організмі компонента. Проводиться для заміщення відсутніх факторів імунної системи, тобто при важких імунодефіцитних станах, важких інфекціях, при різних імунопатологічних процесах. Використовуються препарати, що одержуються з крові і клітин людини, а також генноінженерним шляхом.
Імунокорекція передбачає застосування різних підходів:
- фізичних методів (інгаляція, електрофорез);
- хімічних методів (лікарські препарати);
- біологічних методів (масаж, апітерапія) методів;
- традиційних методик (антибіотикотерапія);
- альтернативних методик (голковколювання, гірудотерапія);
- терапевтичних підходів;
- хірургічних підходів (видалення лімфоїдної тканини, пересадка кісткового мозку).
Основними принципами імунокорекції є:
1) застосування з профілактичною метою;
2) доповнення призначеного лікування;
3) переважне використання природних способів впливу, що пов’язані з біологічними потребами й функціями організму.
Імунобіологічні препарати (імунобіопрепарати) — це лікарські препарати, призначені для імунопрофілактики, діагностики та імунотерапії інфекційних, онкологічних, алергічних, імунодефіцитних, автоімунних захворювань.
До імунокорекційних препаратів у сучасній медицині існують вимоги, серед яких: природне походження, безпека застосування, відсутність ефектів звикання та ін. Певного значення набули екстракорпоральні методи імунокорекції, що передбачають обробку узятих від людини клітин або тканин з наступним їхнім поверненням (наприклад, метод гемопунктури, в якому імунокоректором є власна кров).
Імунотерапія — сукупність методів лікування, що мають цільовий вплив на клітини, тканини та органи імунної системи.
За механізмом дії розрізняють специфічну й неспецифічну імунотерапію. Специфічна імунотерапія передбачає вплив на механізми адаптивного імунітету, а неспецифічна — на вроджені імунологічні процеси.
Імунотерапевтичний вплив може бути активним, пасивним та адаптивним:
- активний вплив передбачає залучення природних механізмів імунної системи у відповідь на введення антигена (наприклад, використання вакцин);
- у разі пасивного застосовують готові гуморальні (сироватки, імуноглобуліни, моноклональні антитіла) або клітинні (клоновані лімфоцити) імунологічні препарати, що діють на природні захисні механізми;
- у випадку адаптивної терапії або профілактики організм отримує речовини (цитокініни, чинники росту), які сприяють виробленню природних засобів захисту.
В імунокорекції й імунотерапії застосовують різні методи й засоби, але особливого значення набувають методи з використанням природного для організму впливу на природні механізми імунного захисту.
Джерела:
Біологія і екологія (рівень ): підруч. для 11 кл. закл. заг. серед. освіти / В.І. Соболь. — Кам'янець-Подільський: Абетка, 2019. с. 104 - 105.