3. Біологічне значення стрес-реакцій

У відповідь на дію стресорів в організмі виникають стрес-реакції, що є складовою загального адаптаційного синдрому. 
Для розуміння ролі цього синдрому в адаптації організму треба звернути увагу на п’ять адаптивних ефектів:

1) збільшення концентрації в цитоплазмі універсального мобілізатора функцій — йонів Кальцію ${\mathit{Ca}}^{2+}$ та активації ключових регуляторних ферментів – протеїнкіназ;

 

2) активація мембранних білків завдяки збільшенню активності ліпаз і фосфоліпаз;

 

3) мобілізація енергетичних і структурних ресурсів організму, що виражається в збільшенні в крові концентрації глюкози, жирних кислот, амінокислот;

 

4) спрямована передача енергетичних і структурних ресурсів у функціональну систему, що здійснює дану адаптаційну реакцію;

 

5) активація синтезу нуклеїнових кислот і білків у різних органах.

 

Адаптаційний синдром відбувається в три стадії.

 

Стадія тривоги (аларм реакція, короткочасна адаптація) забезпечує негайну мобілізацію захисних сил організму. Так, під дією гормонів у людини збільшуються частота і сила скорочень серця, підвищуються артеріальний тиск, рівень глюкози в крові, розширюються бронхи, звужуються кровоносні судини тощо.

 

Стадія опірності (довгострокова адаптація) характеризується відновленням порушеного гомеостазу і підвищенням стійкості не лише до дії вихідного стресора, а й до інших стресових чинників (перехресна стійкість). Синтезуються білки м’язів, утворюються еритроцити для забезпечення додаткових потреб у кисні, збільшується кількість ферментів для синтезу білків у робочих органах, зростає кількість антитіл, що підвищує імунітет тощо.

 

Стадія виснаження призводить до вичерпання резервних можливостей організму. На цій стадії стрес із мобілізуючого корисного еустресу перетворюється на шкідливий виснажувальний дистрес.

 

Дистреси супроводжуються типовими змінами в організмі, які називають тріадою Сельє:

 

1) розростання кори надниркових залоз;
2) зменшення тимусу;

3) поява крововиливів у слизовій оболонці травного каналу.

 

Унаслідок взаємодії стрес-системи й функціональної системи відбувається відновлення гомеостазу. Це реалізується тільки у випадку, якщо сила й тривалість дії стресора є помірними. Надмірний і тривалий вплив стресорів викликає перетворення адаптивних ефектів на шкідливі, що призводить до порушення функцій і пошкоджень органів і тканин. Пошкоджувальними ефектами стрес-реакції можуть бути: перевантаження клітин ${\mathit{Ca}}^{2+}$ і жирними кислотами, що призводить до пошкодження клітинних мембран, виснаження енергетичних і структурних ресурсів організму, нерегульованого клітинного росту тощо.