У світі масово вирощують лише \(90\) видів рослин, а основну масу рослинних харчових продуктів дають не більше ніж \(20\) видів, \(14\) з них належать до двох родин — злакових і бобових. До хлібних злакових людства належать лише \(7\) культур. Це пшениця, рис, кукурудза, жито, ячмінь, овес і просо, що й утворюють переважну більшість агроекосистем.
Агроекосистеми — це штучні екосистеми, створені людиною для отримання сільськогосподарської продукції.
Відповідно до законів загальної екології акроекосистеми настабільні. Стабільності, що так необхідна для господарської стійкості агроекосистем, досягають іншим шляхом —вкладенням додаткової антропогенної енергії. І що простіша агроекосистема, то більше вона вимагає такої енергії у вигляді праці, внесення добрив, пестицидів тощо.
Агроекосистеми порівняно з природними екосистемами відрізняються значним спрощенням структури та функціонування. Однієї з визначальних особливостей штучних екосистем є переважання одного або декількох домінантних видів організмів (монокультури), що позначається на довжині трофічних ланцюгів, складності трофічних мереж тощо. У таких екосистемах діє переважно штучний добір.
У цілому для агроекосистем характерні такі особливості:
- постійне вилучення з агроекосистем органічної речовини;
- залежність існування від діяльності людини;
- переважання рослин і тварин, які є продуктом селекційної діяльності;
- низьке видове різноманіття;
- розімкненість біохімічних циклів та ін.
Агроекосистеми існують не ізольовано від загального природного середовища. Вони зазнають впливу природних екосистем і неорганічного середовища Землі. Створюючи штучні екосистеми, людина має розуміти їхні особливості та організовувати ландшафти таким чином, щоб не порушувалась стабільність природних великих екосистем.
Агроекосистеми мають ті самі структури, умови існування, що й екосистеми, але позбавлені таких властивостей, як стабільність і стійкість у часі.
Джерела:
Біологія і екологія (рівень стандарту): підруч. для 11 кл. закл. заг. серед. освіти / В.І. Соболь. — Кам'янець-Подільський: Абетка, 2019. с.159-160.