Прояв впливу чинників виявляється в зміні життєдіяльності організмів. При цьому в діапазоні їх дії виокремлюють певні зони:
1) зону нормальної життєдіяльності (оптимум) — значення чинника, що є найсприятливішими для життєдіяльності організмів і за яких спостерігаються ріст й розмноження. Кількісно вона охоплює діапазон від нижнього песимуму (екологічного мінімуму) до верхнього песимуму (екологічного максимуму);
2) зону пригнічення (зони песимуму, стресові зони) — значення чинника, за яких організми зберігають життєдіяльність, але не ростуть і не розмножуються; що більше значення чинника відхиляється від оптимальних, то сильніше пригнічується життєдіяльність особин;
3) зону екологічної валентності (діапазон витривалості, межі витриваловитривалості) — діапазон мінливості чинника, в межах якого можлива нормальна життєдіяльність. Розрізняють верхню й нижню межі витривалості.
 
Екологічна валентність різних видів може значно різнитися. Так, північні олені витримують коливання температури повітря від \(–55\) °С до \(+30\) °С, а тропічні корали гинуть вже в разі зміни температури на \(5\) – \(6\) °С.
Екологічна валентність (екологічна толерантність) — здатність організмів витримувати певну амплітуду коливань екологічних чинників.
Джерела:
Біологія і екологія (рівень стандарту): підруч. для 11 кл. закл. заг. серед. освіти / В.І. Соболь. —  Кам'янець-Подільський: Абетка, 2019. с.136-137.