Наприкінці \(XX\) ст. людство усвідомило, що досягти істинного прогресу без високої моралі, моральних норм і правил неможливо. Вони конче потрібні для того, щоб захистити хворого або здорового, дитину або людину похилого віку, рослини і тварин, популяції й види, екосистеми й біосферу. Так виникла біоетика.
Біоетика (або етика життя) — розділ науки, що вивчає проблеми моралі насамперед стосовно людини та всього живого, визначає, які дії щодо живого з морального погляду є припустимими, а які — неприпустимими.
Вперше ідею про те, що людина відповідає за свою діяльність не лише перед іншими людьми, а й перед всіма іншими живими істотами, була сформульована видатним німецьким гуманістом, лауреатом Нобелівської премії з фізіології і медицини \(1952\) р. Альбертом Швейцером (\(1875\) – \(1965\)). Засновником біоетики є американський учений Ван Р. Поттер (\(1911\) – \(2001\)). Його концепція, викладена у праці «Біоетика — міст у майбутнє» (\(1969\)), сформувалася під впливом ідей американського еколога Олдо Леопольда (1887 – 1948), який став відомим у світі як засновник екологічної етики. Виникненню біоетики передував тисячолітній досвід розвитку медичної етики. У формулюванні основних етичних норм, правил, принципів сучасної медицини важливу роль відіграли Гіппократ, К. Гален, Авіценна (Ібн-Сіна), Парацельс, А. Везалій та багато інших видатних лікарів минулого.
 
Метою біоетики є збереження та розвиток життя за допомогою моральних норм і принципів. Об'єктом дослідження постає життя в цілісності та багатома нітності його проявів, а предметом досліджень — моральні ціннісно-нормативні механізми збереження та розвитку життя. Основним завдання є обґрунтування
базових принципів, на котрих може бути побудована несуперечлива, цілісна наука про моральні стосунки людини з живою природою.
Біоетика є галуззю знання та людської практики про збереження й розвиток життя за допомогою етичних механізмів і принципів.
Джерела:
Біологія і екологія (рівень стандарту): підруч. для 11 кл. закл. заг. серед. освіти / В.І. Соболь. —  Кам'янець-Подільський: Абетка, 2019. с. 238 - 239.