Теорія:

Сигнальна система — це система нервових процесів, що виникають у головному мозку тварин і людини, які забезпечує зв'язок організму з зовнішнім середовищем.
Перша сигнальна система — це сукупність нервових процесів, які виникають у корі півкуль великого мозку під час безпосереднього впливу на сенсорні системи чинників зовнішнього та внутрішнього середовища. Анатомічною основою першої сигнальної системи є аналізатори. Ця сигнальна система забезпечує сприйняття навколишнього світу через органи чуття. За допомогою цієї сигнальної системи виробляються умовні рефлекси на різні сигнали.
 
Друга сигнальна система — це сукупність нервових процесів, що виникають у корі великого мозку на слова й позначені ними поняття. визначається рефлекторними реакціями на слова. Анатомічною основою другої сигнальної системи є зорова та слухова сенсорні системи. Друга сигнальна система з'явилася у людини в зв'язку з розвитком мови. Сигналами в цій системі є слова, якими можна характеризувати і узагальнювати різні ознаки предметів і явищ. Словами можна описувати будь-які процеси, характеризувати найскладніші відчуття. Словами людина позначає все, що сприймає за допомогою органів чуття.
 
Слово має узагальнюючу функцію.
Приклад:
так, слово «стіл» для дитини спочатку позначає певний предмет — той стіл, за яким її годують. Дорослішаючи, дитина починає називати тим самим словом письмовий стіл батька, кухонний стіл і стіл для комп'ютера. Тепер вона узагальнює словом «стіл» усі предмети, що мають спільні ознаки столу. Таким чином, конкретне поняття стає узагальнюючим.
Мова — система особливих знаків і засобів спілкування між людьми. Вона формувалася на основі звуків, які навчилася вимовляти людина.
Для мови людини характерна дуже висока ступінь узагальнення. Людина узагальнює не тільки поняття про предмети (їх властивості і ознаки), явища природи, а й свої відчуття, почуття, переживання. Людина думає словами. Мова людини стає апаратом абстрактного мислення.
Розвиток мови зумовило можливість абстрагування, узагальнення, оперування поняттями.
Важливе значення усного та писемного мовлення полягає в можливості передавати інформацію іншим людям, зберігати знання для майбутніх поколінь. Завдяки мові досвід однієї людини стає доступним багатьом, і це робить можливим накопичення і постійний розвиток наукових знань.
 
Здатністю до навчання мові людина наділена від народження. Дитина навчається говорити з \(5\) — \(7\) місяці першого року життя до \(5\) — \(6\) років. Мова, на якій буде говорити дитина, залежить від того, якою мовою говорять оточуючі його люди. Якщо дитина ізольована від людського суспільства, здатність до оволодіння мовою пропадає, а її розумовий розвиток затримується.
 
Мовні функції людини пов'язані з багатьма мозковими структурами. Формування усного мовлення людини пов'язано з лобовою долею лівої півкулі, письмового — з лівими скроневими і тім'яними долями. Права півкуля відповідає за визначення інтонації мови, є чутливою до музики, сприймає форми, розміри предметів, їх розташування в навколишньому середовищі. Нервові волокна, що зв'язують симетричні ділянки правої і лівої півкуль, забезпечують їх взаємодію і узгоджену роботу.
 
Слова мають три форми вираження — їх можна почути, побачити та зобразити. Тому розрізняють слухову, зорову, рухову (письмову й мову жестів) форми вираження мови.
Джерела:
Біологія: підруч. для 8 кл. загальноосвіт. навч. закл./ Валерій Соболь. — Кам’янець-Подільський: Абетка, 2016. с. 227-229.