2. Вегетативне розмноження рослин живцями

Вегетативне розмноження рослин є досить поширеним в природі, але ще частіше його використовує людина при розмноженні сільськогосподарських та декоративних рослин. Найчастіше рослини розмножуються вегетативно живцями. Стебловими живцями (відрізок пагіну з кількома бруньками) розмножують багато дерев і чагарників (тополю, вербу, смородину, троянди, аґрус), а також багаторічних декоративних (флокси) і кімнатних рослин (бальзамін, колеус, пеларгонії та ін).

 

Для цього навесні, до розпускання бруньок, однорічні здерев'янілі живці довжиною \(25\ \)— \(30\) см садять у добре підготовлений ґрунт. До осені на живцях виростуть придаткові корінці. Тоді живці викопують і висаджують на постійне місце.
Для розмноження рослин, у яких на коренях можуть формуватися придаткові бруньки, використовують кореневі живці (відрізок кореня завдовжки \(15\) — \(25\) см). Кореневими живцями розмножують садову малину, шипшину, деякі сорти яблунь і декоративних рослин.

 

На посадженому в ґрунт кореневому живці з придаткових бруньок розвиваються надземні пагони, від основ яких відростають додаткові корені. Розвивається нова, самостійно існуюча рослина.
У таких рослин як осика, горобина, тополя, бузок, вишня, малина, осот, іван-чай з придаткових бруньок на коренях виростають пагони — кореневі відводки. З часом старі ділянки коренів руйнуються, і відростки стають самостійними рослинами.

Деякі види кімнатних рослин — бегонію-рекс, сансевьєру, сенполію розмножують листовими живцями. Листки садять у вологий пісок, і на них розвиваються придаткові бруньки і придаткові корені.