Глибина, на яку плаваюче судно занурюється в воду, називається осадкою судна.
При повному завантаженні судна воно не повинно занурюватися у воду вище вантажної ватерлінії (від голландського слова «ватер» — вода).
Ватерлінія — лінія дотику поверхні води з корпусом судна, відповідна найбільшій допустимій осадці.
Осадка сучасних супертанкерів при повному завантаженні (кілька сот тисяч тонн) може досягати \(23\) м (у той час як надводна частина судна становить всього лише \(5—6\) м).
Для повної зупинки такого танкера, що йде зі швидкістю \(30\) км/год, потрібна дистанція \(5\) км і час \(25\) хв.
Масу води, що витісняється плаваючим судном, називають водотоннажністю судна.
Водотоннажність судна збігається з його власною масою (разом з вантажем) і зазвичай виражається у тоннах.
Унаслідок витрачання палива, провізії, боєприпасів (на військових судах), а також прийому або зняття вантажу водотоннажність судна змінюється. Максимальна допустима водотоннажність судна відповідає його зануренню у воду по ватерлінію.
Судна, які можуть плавати під водою, називають підводними, а решта — надводними.
Для занурення у воду у підводних човнах застосовують спеціальні баластні цистерни, які наповнюються водою. Спливання підводного човна відбувається внаслідок витіснення води з цих цистерн стисненим повітрям.
Сучасні (атомні) підводні човни — гігантські споруди, оснащені найсучаснішою зброєю.
Наприклад, атомний ракетний підводний човен «Огайо» (США) характеризується водотоннажністю \(18\ 700\) т і довжиною \(171\) м (у той час як перший американський бойовий човен «Давид», періоду громадянської війни в США, мав довжину всього лише \(10,6\) м при екіпажі \(9\) осіб). І якщо перед початком першої світової війни швидкість підводних човнів становила \(9-10\) вузлів, то тепер вона у \(4\) рази більше.