2. Адресація в інтернеті

Інтернет об’єднує окремі комп’ютери та локальні мережі в усьому світі.

 

 

Основу мережі інтернет складають сервери, з’єднані між собою лініями (каналами) зв’язку. Клієнти можуть перебувати на значній відстані від сервера і з’єднуватися з ним різними каналами зв’язку.

Для узгодженої взаємодії усіх зазначених складових структури інтернету потрібна певна система адресації.

Як і в локальній мережі, IP-адреса комп’ютера в інтернеті створюється за протоколом ІРv4 і складається з чотирьох десяткових чисел від 0 до 255, розділених крапками. Наприклад, 78.111.176.233.

Починаючи від 2008 року, запроваджено протокол IPv6, за яким IP-адреса записується вісьмома шістнадцятковими числами, розділеними двокрапками. Наприклад: 2011:0db2:11d3:087f:07a0:345e:8a2e:32c2.

 

Комп’ютер у мережі може мати статичну ( постійну) або динамічну (тимчасову) IP-адресу. Статичну IP-адресу мають усі сервери, щоб комп’ютери мережі «знали», де шукати інформацію, а динамічну IP-адресу комп’ютер отримує щоразу в процесі тимчасового з’єднання.

Доменне ім’я складається з кількох частин (назв доменів), розділених крапками. Домен, назву якого зазначено праворуч, називають доменом першого (або верхнього) рівня (рис. 2).

 

Рис.2

Домени першого рівня бувають організаційні (спільного користування) та національні (домени держав) (рис. 3).

 

Рис.3

 

Ліворуч від домену першого рівня зазначається домен другого рівня (він є ресурсом домену першого рівня) і так далі — до домену четвертого (або нижнього) рівня, який є ресурсом домену третього рівня.

Кожному доменному імені відповідає певна IP-адреса. Але комп’ютеру з певною ІР-адресою може відповідати кілька доменних імен.

Перетворення доменного імені на IP-адресу здійснюють DNS-сервери (Domain Name Service — служба доменних імен).

Щоб отримати інформаційні матеріали з інтернету, лише адреси сервера недостатньо. Потрібна також адреса ресурсу із зазначенням протоколу й унікального шляху до нього. Таку адресу називають уніфікованим вказівником на ресурс — URL (Uniform Resource Locator).
URL зазвичай складається з трьох частин:
1) назви протоколу обміну даними (http, https, ftp та ін.);
2) доменного імені або ІР-адреси сервера, де зберігається файл;
3) шляху до файлу на сервері.
В адресному рядку браузера назву протоколу в адресі вебсторінки, наприклад https, зазначати не обов’язково.

На багатьох сайтах вебсторінки генеруються динамічно за запитами на основі певних даних.
ОС Windows має вбудовані засоби для перегляду вебсторінок. Якщо в адресному рядку вікна папки набрати URL веб-сторінки та натиснути клавішу Enter, то ця вебсторінка відкриється для перегляду у вікні браузера.