Теорія:

Частини мови діляться на самостійні та службові.
6  самостійних частин мови  складається з 4 іменних і 2 дієслівних.
Іменні частини мови так чи інакше пов’язані з іменем (предметом або особою): іменник, прикметник, займенник, числівник.
 
іменні частини мови.png
 
Іменник — відповідає на питання Хто? Що? і означає предмет або особу.
Ми ніби даємо ім’я якомусь слову:
кіт, зошит.
Прикметник — відповідає на питання Який? Яка? Яке? Які? Чий? Чия? Чиє? Чиї? і означає ознаку чи прикмету названого імені:
кіт (який?) сірий, зошит (який?) яскравий.

Після того, як ми назвали слово і охарактеризували його, може виникнути потреба порахувати ці предмети. За це відповідає третя іменна частина мови.
Числівник  — відповідає на питання Скільки? Котрий? і означає кількість предметів або котрим є предмет при переліченні:
сірих котів (скільки?) шість; серед усіх зошитів яскравий (який?) четвертий.

Остання іменна частина мови — займенник.
Займенник — відповідає на питання Хто? Що? Який? Чий? Скільки? і вказує на предмет, ознаку, кількість, але не називає їх:
сірий кіт (чий?) твій; яскравий (що?) він.
Зверни увагу!
Займенники нам необхідні, щоб наша мова була гарною та виразною. Вони дають можливість нам уникати тавтології, тобто повтору.
Як бачимо, в останньому реченні ми використали займенник вони, щоб уникнути повтору слова займенник.

Дієслівні частини мови — це дієслово та прислівник.
 
дієслівні частини мови.png
 
Дієслово  — відповідає на питання Що робити? Що зробити? і вказує на дію або стан предмета:
працювати, намалювати.

Прислівник — відповідає на питання Як? Куди? Коли? Де? і означаєознаку дії або іншої ознаки:
вгору, швидко.
Зверни увагу!
Прикметник також означає ознаку, але предмета, тому і відноситься до підмета, а прислівник означає ознаку дії, тому залежить від дієслова:
Кіт (який?) швидкий — прикметник. Працювати (як?) швидко — прислівник.
Службові частини мови.
Проблемними для визначення є службові частини мови.
Сполучник служить для зв’язку однорідних членів речення ( маємо перелічення будь-яких предметів, ознак, дій) або частин складного речення:
Приклад:
Я дивлюся у вікно і бачу, що йде дощ.
Сполучник І поєднує однорідні присудки дивлюся і бачу, а сполучник що зв’язує першу частину складного речення «я дивлюся у вікно і бачу» та другу частину «йде дощ». Кожна з цих частин має граматичну основу.
Як бачимо, він сполучає частини, поєднує їх разом.

сполучник.png
 
Прийменник виражає залежність від інших частин мови і необхідний нам, щоб допомогти іменнику обрати правильну граматичну форму.
Навіть назва цієї частини мови говорить «при іменнику», тобто той, що завжди вживається при імені.
Зверни увагу!
Іменем може бути іменник, числівник, прикметник, займенник:
біля столу, з п’яти, в ньому, на подорожньому.
 
прийменник.png
 
Частка найчастіше стосується дієслова, адже вона надає певних відмінків саме дієсловам:
не писати частка НЕ надає дієслову заперечення; зробив бичастка БИ вказує, що є умова для виконання дії.
 
частка.png
 
Вигук — окрема частина мова, що виражає почуття, емоції, волевиявлення мовця. Вона не відповідає на жодне питання і  нічого не називає, вона не самостійна і не виконує службових функцій.
Це звуконаслідування (му, гав), заклики (тс-с, геть), почуття (ой, ох), слова мовного етикету (дякую, до побачення, будь ласка, алло).
Зверни увагу!
Службові частини мови, вигук і прислівник є незмінними, вони завжди стоять у одній формі.
Іноді одне й те ж саме слово виражати різні частини мови.
Приклад:
Йти назустріч вітру. Слово «назустріч» не може існувати самостійно і прив’язане до іменника, отже, це прийменник.
Він йшов мені назустріч. Слово «назустріч» відповідає на питання Яким чином? Як? Отже, це прислівник.