Фундаментальні властивості живих організмів:
- здатність еволюціонувати. Усе різноманіття біологічних систем на різних рівнях організації живої матерії — біорізноманіття — сформувалося у процесі тривалої еволюції живої матерії. Як правило, еволюційні перетворення пов'язані з ускладненням організації біологічних систем і лише у деяких випадках — зі спрощенням.
- Здатність до адаптацій. Процес еволюції біологічних систем пов'язаний з формуванням у них адаптацій до умов існування. Адаптації виникають на всіх рівнях організації живої матерії: від молекулярного до надорганізмового.
Адаптації — це виникнення пристосувань у відповідь на зміни, які відбуваються в зовнішньому чи внутрішньому середовищі організму.
- Співвідношення органогенних хімічних елементів. Біологічні системи різного рівня організації мають подібний хімічний склад. Перш за все це стосується наявність у живих організмах хімічних елементів, які називають органогенними: Карбон, Гідроген, Оксиген і Нітроген. Крім того, для біологічних систем різного рівня організації характерні біополімери: полісахариди, білки, нуклеїнові кислоти тощо.
- Клітинна будова організмів. Біологічні системи, які перебувають на організмовому рівні організації живої матерії, складаються з окремих структурно-функціональних одиниць — клітин. Неклітинні форми життя (віруси, віроїди) здатні проявляти життєдіяльність лише всередині клітин тих організмів, у яких вони паразитують.
- Обмін речовин та енергії. Біологічні системи є відкритими, тобто постійно обмінюються речовинами та енергією з навколишнім середовищем. Тобто вони можуть функціонувати досить тривалий час за умов надходження іззовні енергії та поживних речовин. Процеси обміну речовин (метаболізму) є сумою фізичних і хімічних процесів, які відбуваються як в окремих клітинах, так і в цілісному багатоклітинному організмі.
- Здатність біологічних систем до саморегулювання. Обмін речовин та перетворення енергії забезпечують підтримання гомеостазу — здатності біосистем зберігати відносну сталість свого складу та властивостей за змін умов навколишнього середовища. На організмовому рівні це забезпечують регуляторні системи: у тварин — нервова, ендокринна та імунна система, у рослин і грибів — різноманітні біологічно активні речовини: вітаміни, фітогормони, фітонциди, антибіотики.
- Здатність до підтримання своєї специфічної структури. Усім біологічним системам — від неклітинних форм життя до біосфери — притаманна внутрішня організації. Тому існують специфічні механізми, спрямовані на її підтримання. Наприклад, молекули ДНК здатні до репарації — відновлення своєї специфічної будови після ушкоджень. Завдяки регенерації багатоклітинні тварини і рослини можуть відновлювати втрачені або пошкоджені частини.
- Здатність до самооновлення. Під час свого існування біологічні системи різного рівня організації постійно самооновлюються. Кожна молекула, клітина або окремий організм живуть лише певний час. Тому їм на заміну мають виникати нові.
- Здатність до самовідтворення — є найважливішою ознакою, яка відрізняє живе від неживого. Організми відтворюють собі подібних, тобто розмножуються. Завдяки цьому існують не лише окремі види, а й життя взагалі. Здатність до самовідтворення притаманна й молекулам нуклеїнових кислот — ДНК та РНК. Їхня універсальна здатність до самоподвоєння — реплікації — є підґрунтям самовідтворення біологічних систем різного рівня організації.
- Здатність біологічних систем до розвитку. У процесі індивідуального розвитку (онтогенезу) організми ростуть і розвиваються: з ними відбуваються якісні зміни, пов'язані з набуттям нових рис будови та особливостей функціонування. Історичний розвиток виду (або систематичної одиниці вищого рангу) у часі має назву філогенез.
- Збереження спадкової інформації та її передача нащадкам під час розмноження забезпечує стабільність існування видів. Водночас живим істотам притаманна й мінливість — здатність набувати нових ознак протягом індивідуального та історичного розвитку. Біологічним системам притаманний універсальний шлях передачі та реалізації спадкової інформації. У всіх клітин і багатоклітинних організмів спадкова інформація кодується у вигляді послідовності нуклеотидів молекул ДНК, з них переписується на молекули матричної РНК. Далі вона реалізується синтезуванням відповідних білкових молекул. Лише у неклітинних форм життя (вірусів) ця схема може змінюватися: у них можливе переписування спадкової інформації з однієї молекули РНК на іншу або з молекули РНК на ДНК.
- Здатність сприймати подразники зовнішнього та внутрішнього середовища і певним чином на них реагувати — подразливість організмів. У тварин реакції на подразники, які здійснюються за участі нервової системи, називають рефлексами.
- Здатність до рухів, які часто є реакцією у відповідь на дію різних подразників.
Джерела:
Біологія і екологія (рівень стандарту): підруч. для 10-го кл. закл. заг. серед. освіти / Л.І Остапченко, П.Г. Балан, Т.А. Компанець, С.Р. Рушковський. –Київ : Генеза, 2019. с. 12-15.