Організація біосистем пов'язана з внутрішньою впорядкованістю структури і процесів, для підтримання якої усі живі системи можуть вивільняти, перетворювати і використовувати енергію ззовні. Живі організми здатні не лише підтримувати, а й збільшувати свої енергетичні запаси.
Усі біологічні системи є відкритими, оскільки постійно обмінюються із середовищем речовинами, енергією та інформацією, а в закритих неживих системах такого обміну не відбувається.
Наприклад, рослинний організм отримує із середовища світлову, звукову, хімічну інформацію, поживні речовини, сонячну енергію, а віддає у середовище кисень, воду, тепло.
Для будь-якої системи характерними є механізми саморегуляції, які забезпечують їхню впорядкованість і стійкість у часі. Саморегуляція біосистем проявляється у здатності підтримувати динамічну сталість свого внутрішнього стану — гомеостаз. Механізми саморегуляції є дуже різноманітними у біосистемах, вони забезпечують функцію керування відповідно до умов довкілля і виявляються на всіх рівнях організації життя. Наприклад, концентрація речовин у клітинах регулюється наявністю та змінною активністю ферментів, у організмів досліджено гуморальні, нервові та імунні механізми регуляції, на рівні популяції описано механізми регуляції чисельності тощо. Чим складнішою є структура біосистеми, тим різноманітнішими будуть механізми регуляції і тим стійкішою вона буде до впливу навколишнього середовища.
Здатність біологічних систем до самовідтворення собі подібних є фундаментальною, оскільки забезпечує наступність життя на Землі. Вперше в історії біології в XVII ст. італійський лікар і натураліст Франческо Реді (\(1626\) - \(1697\)) здійснив експерименти, що спростовували уявлення про самозародження життя (вважалось, що риби могли виникати з мулу, черви — з ґрунту, мухи — з м'яса тощо).
На молекулярному рівні самовідтворення відбувається на основі матричного синтезу ДНК, РНК і білків, клітини відтворюють собі подібних шляхом поділу, організми розмножуються нестатевим чи статевим способом, відтворення популяцій забезпечується розмноженням організмів та їхньою здатністю до розселення.
Усі біосистеми здатні зберігати своє існування в межах певного кінцевого періоду завдяки процесам самооновлення, які спрямовані на утворення нових чи відновлення пошкоджених складників (компонентів). Так, пошкоджена ДНК може бути відновлена через механізми репарації, нові мітохондрії чи пластиди утворюються шляхом поділу, відновлення клітин чи органів забезпечує регенерація, оновлення організмів здійснюється за допомогою стовбурових клітин, а самооновлення екосистем — у результаті сукцесій.
Біологічні системи — це відкриті впорядковані системи, здатні до саморегуляції, самовідтворення та самооновлення внаслідок постійного потоку речовин, енергії та інформації.
Джерела:
Біологія і екологія (рівень стандарту): підруч. для 10 кл. закл. заг. серед. освіти / В. І. Соболь. – Кам’янець-Подільський : Абетка, 2018. с. 12 -14.