Гриби — одна із найдавніших, найрізноманітніших груп еукаріотичних організмів.
Більшість грибів живуть у ґрунтовому та наземному середовищах, паразитують у живих організмах. Поширені гриби і у водному середовищі життя.
 
Термін «гриби» зараз не використовують для позначення окремої систематичної категорії, але ним зазвичай називають царство Справжні гриби. А до грибоподібних організмів належать несправжні гриби та слизовики.
 
Характерними особливостями всіх грибів і грибоподібних організмів є те, що вони отримують потрібні їм речовини з навколишнього середовища, поглинаючи їх поверхнею свого тіла. Тобто, як і автотрофні еукаріоти, гриби і грибоподібні організми є осмотрофами.
 
Такому способу живлення сприяє те, що їхнє тіло має форму міцелію.
Міцелій — вегетативне тіло гриба. Він забезпечує живлення та подальше розмноження грибів. Це гігантська розгалужена структура, окремі ниткоподібні відростки якої називаються гіфами.
  
Несправжні гриби є представниками діафоретиків. Предками несправжніх грибів були водорості, які втратили здатність синтезувати хлорофіл.
 
Водні гриби (псатирела, сапролегнія, фіалоцефала) розкладають органічні рештки, паразитують на рослинах і тваринах, вступають у симбіотичні відносини з іншими організмами. Гриби з дуже багатим арсеналом травних ферментів можуть руйнувати будь-які матеріали, що містять органічні речовини, особливо в умовах тепла і вологи.
 
За способом живлення гриби поділяють на сапротрофні, паразитичні, мутуалістичні та хижі.
 
Сапротрофні гриби живляться органічними рештками та речовинами, за рахунок чого здійснюються всі їх процеси життєдіяльності. Вони є найважливішими редуцентами органічної речовини та ґрунтоутворювачами на планеті.
 
Паразитичні гриби живляться органічними речовинами живих організмів. Вони взаємодіють майже з усіма еукаріотами; зокрема, фітопатогенні гриби паразитують на рослинах, зоопатогенні — на тваринах (у тому числі на людині), а мікофільні — на інших видах грибів.
 
Мутуалістичні гриби утворюють взаємовигідні стосунки з іншими організмами: мікоризоутворювачі — з корінням судинних рослин, амброзієві гриби — з мурашками і термітами.
 
Хижі гриби — це група грибів, міцелій яких має структури для уловлювання та харчування мікроскопічними тваринами. (наприклад, артроботріс, зоопагус).
 
Іншою особливістю, що забезпечує поширення та різноманітність грибів є різноманітність способів розмноження і зміни генетичного матеріалу. Найпоширенішим способом розмноження грибів є розмноження спорами. Їх поділяють на спори нестатевого розмноження (мітотичні спори) і спори статевого розмноження (мейотичні спори).
 
Спори нестатевого розмноження (мітотичні спори, мітоспори) — це спори, які утворюються у результаті відособлення фрагментів, генетично ідентичних з вегетативним тілом. Їхні ядра утворюються в ході мітотичного поділу звичайних ядер. За способом утворення їх умовно поділяють на спорангіоспори та конідії, а за рухливістю — на рухливі зооспори та нерухливі апланоспори.
 
Спори статевого розмноження (мейотичні спори, мейоспори) — це спори, які утворюються в результаті відособлення фрагментів тіла, утворених унаслідок генетичної рекомбінації. Їхні ядра утворюються в ході мейотичного поділу зиготних ядер і не є ідентичними зі звичайними ядрами. За способом утворення виокремлюють три типи мейоспор: зигоспори, аскоспори та базидіоспори. Спори грибів мають малі розміри і зазвичай розносяться вітром, в окремих видів вони можуть поширюватися водою або тваринами. Спор утворюється величезна кількість (наприклад, печериця за \(2\) доби утворює \(2\) млрд спор, тіло трутовика — \(10\) млрд спор щорічно). Спори можуть утворюватись у спорангіях (ендогенні спори)) та відокремлюючись від спеціалізованих гіфів (екзогенні спори).
 
Вегетативне розмноження грибів здійснюється частинами міцелію, брунькуванням.
 
Статеве розмноження грибів — дуже складне і має тенденцію до зникнення. Основою статевого розмноження грибів є три типи генетичної рекомбінації:
  • пресексуальний процес — це обмін плазмідами без генетичної модифікації взаємодіючих особин (наприклад, у слизовиків);
  • парасексуальний процес — це обмін ядрами без їхнього злиття й меотичного поділу (наприклад, у аспергилу чи пеніциліуму);
  • статевий процес з утворенням стійкого диплоїдного ядра та поділом шляхом мейозу (у більшості грибів).
Джерела:
Біологія і екологія (рівень стандарту): підруч. для 10 кл. закл. заг. серед. освіти / В. І. Соболь. – Кам’янець-Подільський : Абетка, 2018. с. 50-51.