Неклітинні форми життя — це автономні структури на молекулярному рівні організації життя, до яких відносять віроїди, пріони та віруси.
Спільними ознаками цих форм життя є:
- субмікроскопічні розміри;
- відсутність клітинної будови;
- внутрішньоклітинний паразитизм;
- здатність зберігати свої ознаки та змінюватися під дією умов;
- здатність до самовідтворення.
Віроїди — неклітинні форми життя у вигляді одноланцюгової кільцеподібної РНК, яка не кодує білків.
Віроїди було відкрито у \(1971\) році американським біологом Т.О. Дінером. Ці субмікроскопічні частинки не мають захисної білкової оболонки, їхня РНК містить \(250\)-\(375\) нуклеотидів. Віроїди потрапляють у клітини організму хазяїна під час його вегетативного розмноження, за допомогою комах або механічним шляхом у випадку пошкодження.
Віроїди можуть завдавати значних збитків рослинництву, оскільки спричиняють віроїдні захворювання рослин: веретеноподібність бульб картоплі, карликовість хризантем, каданг-каданг кокосових пальм, хвороба жовтих плям рису тощо.
Пріони — неклітинні форми життя, які є білковими частинками без нуклеїнової кислоти.
Пріони складаються із особливого білка, який існує у вигляді двох форм: нормальний білок масою близко \(25400\) а.о.м. та аномальний, який відрізняється вторинною структурою і здатний перетворювати нормальний білок на собі подібний. Особливостями пріонів є відсутність власного геному, висока стійкість до температури, ультрафіолету, радіації. Пріони не розпізнаються імунною системою як чужорідні білки і не провокують імунної відповіді.
Пріони були відкриті у \(1982\) році американським біохіміком С. Прузінером. На сьогодні пріони знайдено у клітинах бактерій, дріжджів і ссавців. Описано понад \(10\) небезпечних пріонних хвороб тварин і людини: коров'ячий сказ, скрейпі овець, губчаста енцефалопатія котячих, фатальне сімейне безсоння, хвороба куру тощо.
Віруси — неклітинні форми життя, які є внутрішньоклітинними паразитами.
Наразі близько \(5000\) видів вірусів ідентифіковано, у той час, як вчені вважають, що існує понад мільйон видів вірусів. Віруси відкрив у \(1892\) році російський ботанік Д. Івановський. Розміри більшості вірусів лежать у межах від \(20\) до \(300\) нм, хоча серед них є й справжні велетні серед неклітинних форм життя. Це мега- і мімівіруси розміром близько \(600\) нм.
Віруси мають капсид з білкових частинок — капсомерів і нуклеїнову кислоту — серцевину. Структуру, яка містить нуклеїнову кислоту і капсид, називають нуклеокапсидом. Повністю сформована інфекційна вірусна частинка називається віріоном. Унікальна властивість вірусів — різноманітність організації генетичного матеріалу. Вірусна нуклеїнова кислота може бути представлена одно- або дволанцюговими молекулами ДНК (ДНК — умісні віруси) чи РНК (РНК — умісні віруси). Для вірусів характерна специфічність, яка полягає в можливості взаємодії вірусів лише з певними рецепторами клітинних мембран.
Віруси є внутрішньоклітинними паразитами архей, бактерій і еукаріотів і поза клітинами хазяїна жодних ознак життя не виявляють. Для свого відтворення віруси використовують ресурси клітини-хазяїна, чим спричиняють вірусні захворювання.
Неклітинні форми життя (віроїди, пріони і віруси) є складовою частиною біосфери, оскільки побудовані з органічних речовин, мають, біотичні взаємовідносини, їм притаманні спадковість, мінливість, вони здатні до самовідтворення тощо.
Джерела:
Біологія і екологія (рівень стандарту): підруч. для 10 кл. закл. заг. серед. освіти / В. І. Соболь. – Кам’янець-Подільський : Абетка, 2018. с. 29-30.