Водорості — різнорідна група сланевих фотосинтезуючих організмів, які живуть переважно у воді чи пристосувалися до життя на суходолі.
Тіло водоростей має назву «слань», живлення фотоавтотрофне, хлоропласти називають хроматофорами; вони можуть мати різні форму та походження.
Запасними речовинами водоростей є здебільшого вуглеводи (крохмаль, ламінарин, волютин, лейкозин) і жири (олії), що накопичуються і відкладаються у вигляді включень у цитоплазмі або пластидах.
Різні групи водоростей виникли в різний час від різних предкових форм та розвивалися окремо, але в результаті еволюції набули багато подібних рис:
- серед водоростей є групи, що належать до рослин (глаукофітові, червоні, зелені, харові водорості) і разом з наземними рослинами становлять окрему гілку філогенетичного дерева еукаріотів під назвою Архепластиди;
- Хромальвеоляти (діатомові, бурі, золотисті, жовто-зелені, дінофітові водорості) — мають спорідненість з інфузоріями, форамініферами, радіоляріями та споровиками:
- група евгленових водоростей належить до групи Екскавати і споріднена із джгутиконосцями (трипаносоми, лешманії).
Глаукофітові водорості — одноклітинні рослинні організми, які живуть лише у прісноводних водоймах і болотах. Ці найдавніші фотосинтезуючі еукаріоти мають унікальні ознаки: двомембранні хлоропласти (ціанели) із шаром муреїну між мембранами, наявність хлорофілу \(a\) та фікобілінів, що зумовлюють яскраве синьо-зелене забарвлення, здатність до фіксації азоту тощо. Представниками глаукофітових водоростей є ціанофора, глаукоцистиста тощо.
Ціанофора — глаукофітова водорость
Червоні водорості — це одноклітинні, колоніальні або багатоклітинні, здебільшого морські організми. Характерне забарвлення червоних водоростей визначається передусім наявністю особливих пігментів — фікобілінів. Завдяки цим сполукам водорості можуть вловлювати слабке світло навіть на глибинах \(200\) - \(250\) м. Червоні водорості запасають особливу речовину — багрянковий крохмаль, який відкладається у цитоплазмі. Відмінною особливістю цих організмів є те, що жодні їхні клітини, у тому числі і статеві, не мають джгутиків. Найвідомішими червоними водоростями є порфіра, коралина, філофора тощо.
Порфіра — червона водорость
Зелені водорості — рослинні організми із зеленим кольором слані, що визначається переважаючими зеленими пігментами. Клітини більшості видів вкрито клітинною оболонкою з целюлози, у хлоропластах один або декілька піреноїдів, хроматофори, на відміну від хлоропластів інших водоростей забезпечують не лише фотосинтез, а є місцем відкладання крохмалю. Зелені водорості поширені в прісних та солоних водоймах, морях та океанах, наземних екосистемах. До зелених водоростей належать такі роди, як хламідомонада, вольвокс, хлорела, улотрикс, ульва, ацетабулярія, спірогіра тощо.
Спірогіра — зелена водорость
Харові водорості — це багатоклітинні організми, які поєднують ознаки водоростей і вищих рослин. Ззовні ці водорості схожі на хвощі. Ознаками харових водоростей є особливий верхівковий ріст, наявність вузлів і різних клітин у вузлах, багатоклітинні органи для статевого і вегетативного розмноження. Найвищого розвитку досягають статеві органи — антеридії й архегонії. Вони багатоклітинні, у більшості видів розвиваються на одній рослині. Для вегетативного розмноження на ризоїдах утворюються бульбочки, а на вузлах талому — зірчасті скупчення клітин. До харових водоростей належать представники таких родів, як хара, нітела, толіпела.
Харові водорості
Джерела:
Біологія і екологія (рівень стандарту): підруч. для 10 кл. закл. заг. серед. освіти / В. І. Соболь. – Кам’янець-Подільський : Абетка, 2018. с. 59-60.