Вивчення процесів регенерації дало змогу встановити, що регенерація подібна до ембріогенезу. Тільки в разі ембріогенезу органи утворюються вперше, а в разі регенерації — вдруге. Спадкова основа цих процесів однакова. Під час регенерації діють ті самі механізми, внаслідок яких відбувається активація тих генів, що були активні в ембріональному періоді. Регенерацію варто розглядати як повторний розвиток, у якому головну роль відіграють нейрогуморальна регуляція, імунологічні чинники й функціональне навантаження, що стимулює відновлювальний процес.
Процес регенерації у людини залежить від цілої низки ендогенних і екзогенних чинників, якими визначаються інтенсивність розвитку і кінцевий результат процесу. Найвагомішими чинниками, що впливають на процес регенерації є:
- вік. У підлітковому та юнацькому віці процеси регенерації відбуваються інтенсивніше і досконаліше, ніж у літніх або людей старечого віку.
- Харчування й обмін. Виснаження, недоїдання, гіпо- або авітамінози (особливо дефіцит вітамінів \(C\) і \(D\)) істотно затримують й уповільнюють регенераційні процеси.
- Стан кровотворення й кровообігу. Наявність анемії є доведеною у практиці ознакою зниження регенераційної здатності організму.
- Стан центральної нервової системи. Гострі або хронічні стреси послаблюють процеси регенерації.
Можливості застосування регенерації для лікування людини вивчає регенеративна медицина. Найвагоміших результатів досягнуто в стоматології, лікування облисіння, очних, нервових, серцево-судинних хвороб.
Вивчення проблем регенерації відкриває перспективи пізнання закономірностей, умов, механізмів процесів відновлення і розроблення методів впливу на них.
Джерела:
Біологія і екологія (рівень стандарту): підруч. для 10 кл. закл. заг. серед. освіти / В. І. Соболь. – Кам’янець-Подільський : Абетка, 2018. с. 226 - 227.