Адаптивна радіація — еволюційний процес виникнення в межах певної систематичної групи форм, пристосованих до різних умов існування.
Цей процес властивий для будь-якої систематичної групи, яка існує вже тривалий час. У \(1902\) відомий американський палеонтолог Г.Ф. Осборн (\(1857\) - \(1935\)) сформулював правило адаптивної радіації.
Правило адаптивної радіації: історичний розвиток будь-якої групи супроводжується її розділенням на окремі філогенетичні стовбури, що розходяться в різних адаптивних напрямах від якогось вихідного середнього стану.
Класичним прикладом адаптивної радіації є урізноманітнення плацентарних ссавців, що розпочалося одразу після вимирання динозаврів наприкінці мезозойської ери (близько \(66\) млн років тому). У ті давні часи ці ссавці були дрібними комахоїдними істотами, подібними до землерийок. Саме ці тварини еволюціонували в сучасні групи бігаючих, літаючих, плаваючих ссавців.
Вихідними видами в адаптивній радіації є зазвичай екологічно пластичні види.
Згідно з правилом походження від неспеціалізованих предків (Е. Кон, \(1904\)), нові великі групи беруть початок не від вищих представників предкових груп, а від порівняно неспеціалізованих.
Ссавці виникли не від високоспеціалізованих, а від неспеціалізованих видів рептилій. Квіткові рослини виникли не від голонасінних, а від неспеціалізованих насінних папоротей. Причиною походження нових груп від неспеціалізованих предків є те, що відсутність спеціалізації визначає можливість виникнення нових пристосувань.
Адаптивна радіація пов'язана з пластичними видами і дає змогу новим групам рівномірно зайняти простір і різні місця існування.
Джерела:
Біологія і екологія (рівень стандарту): підруч. для 11 кл. закл. заг. серед. освіти / В.І. Соболь. — Кам'янець-Подільський: Абетка, 2019. с. 16-17.