1. Суть екологічної політики

 

Ієрархія екополітики складається як мінімум з чотирьох рівнів:

 

1) міжнародно-глобальної екополітики (наприклад, встановлюються економічні зони в Світовому океані, квоти на вилучення природних ресурсів);

2) регіональної екополітики (наприклад, створення прикордонних заповідників, співпраця країн щодо контролю за перенесенням біозабруднювачів);

3) національної (державної) екополітики (наприклад, прийняття і реалізація природоохоронних законів, міжнародних договорів); 
4) локальної екополітики (наприклад, політика економічного району або міста).

 

Цілі екополітики встановлюються на глобальному та національному рівнях. На регіональному та місцевому рівнях вони конкретизуються, виходячи із специфіки території. На національному та регіональному рівнях використовується поняття стратегічних цілей, для реалізації яких намічають конкретні напрями дій. На основі визначених напрямів розробляються механізми та заходи їхньої реалізації — інструменти екополітики (наприклад, оцінювання впливу на довкілля, екологічний рейтинг забруднених територій).

 

Основні принципи сучасної екополітики реалізуються в рамках Концепції сталого розвитку, в основі якої — ідея узгодженого керування трьома взаємопов’язаними сферами — економікою, екологією та соціальними процесами. 

Зазвичай ці принципи закріплюються установчими договорами. Так, у статті Договору про заснування Європейського Співтовариства визначаються принципи його екологічної політики: інтеграція, «забруднювач платить», попередження, перестороги, збереження біорізноманіття та ін.