Необхідність міжнародного природоохоронного співробітництва на сучасному етапі розвитку продуктивних сил зумовлюється такими чинниками, як:
- глобальний характер багатьох екологічних проблем;
- транскордонний характер забруднення довкілля;
- міжнародні зобов’язання України щодо охорони довкілля;
- наявність міжнародних природних ресурсів;
- вигода від міжнародного обміну досвідом та технологіями;
- можливості залучення міжнародних інвестицій.
Реалізувати стратегію виходу із сучасної екологічної кризи можна лише на основі спільних зусиль щодо природоохоронних дій всіх країн. На теперішній час жодна країна не спроможна розв’язати свої екологічні проблеми самостійно або співпрацюючи з декількома країнами.
Формами міжнародного співробітництва у сфері охорони довкілля є:
1) організація наукових і практичних зустрічей (самітів, конференцій);
2) створення міжнародних організацій (наприклад, Міжнародної комісії з навколишнього середовища й розвитку);
3) укладання офіційних договорів та угод, що координують спільні зусилля з охорони природи (наприклад, Всесвітня хартія природи (\(1982\)), Європейська хартія про навколишнє середовище та охорону здоров'я (\(1989\)), Міжнародна конвенція про захист рослин (\(1997\)), Конвенція про біологічне різноманіття (\(1993\));
4) діяльність міжнародних громадських партій та організацій (наприклад, Грінпіс, Всесвітній фонд дикої природи, Всеукраїнська громадська організація «Жива планета»).
Людство усвідомило навислу небезпеку життю і почало вживати активних заходів щодо охорони довкілля.
Джерела:
Біологія і екологія (рівень стандарту): підруч. для 11 кл. закл. заг. серед. освіти / В.І. Соболь. — Кам'янець-Подільський: Абетка, 2019. с. 210 - 211.