Наземно-повітряне середовище існування — це абіотичне найрізноманітніше за своїми умовами існування середовище життя організмів.
Світло є основним чинником, що зумовлює наявність адаптивних біоритмів:
- добові біоритми (виникають унаслідок обертання Землі навколо своєї осі, характеризуються періодом приблизно \(24\) \(4\) годин) — відкривання і закривання квіток, сон у тварин, інтенсивність фотосинтезу, секреція гормонів у людини;
- місяцеві біоритми (зумовлені обертанням Місяця навколо Землі з періодом \(29,5\) діб) — закопування крабів у пісок перед припливом, розмноження японської морської лілії;
- сезонні (річні) біоритми (пов’язані з обертанням Землі навколо Сонця, їх період — \(1\) рік \(2\) місяці — линяння у птахів, листопад у рослин, періоди розноження, розвитку, стану зимового спокою у тварин;
- багаторічні біоритми (пов’язані зі зміною сонячної активності протягом кількох років. Як правило періоди сонячної активності настають приблизно кожні \(11\) років) — масові розмноження перелітної сарани.
Значення світла для різних організмів пов’язане з ультрафіолетовими, видимими й інфрачервоними променями. Світло є чинником для явищ фотоперіодизму (здатність організмів реагувати на тривалість світлового періоду доби) та біологічного годинника (здатність організмів реагувати на плин часу). Температура є досить часто обмежувальним чинником. Вона впливає на швидкість процесів обміну речовин й визначає механізми терморегуляції. Значення води як екологічного чинника виявляється її участю в процесах випаровування, транспортування речовин, запліднення тощо. У повітрі найбільший вміст та , що важливі для дихання, фотосинтезу, регуляції життєдіяльності. У цьому середовищі найпоширенішими тваринами є аеробіонти (більшість літаючих комах, птахів), наземні (плазуни, ссавці), дендробіонти (соня садова, деревні квакші), а з рослин — голо- та покритонасінні.
Адаптації мешканців забезпечують швидке й активне переміщення (міграції, перельоти), здобування й збереження води, жирів, вуглеводів, захист від перегрівання чи замерзання, інтенсивний фотосинтез тощо.
Водне середовище існування — це рідке абіотичне середовище існування.
Умови існування в межах середовища визначаються, в першу чергу, фізичними властивостями води. Це висока теплоємність, низька теплопровідність, розширення перед замерзанням, висока густина, поверхневий натяг, текучість, прозорість, висока розчинність та ін. Тому температурний режим середовища є відносно сталим. Освітленість водойм швидко зменшується з глибиною. Як правило, на глибинах понад \(250\) м фотосинтезуючі організми існувати не можуть. Через слабку розчинність вміст кисню у воді є незначним. У прісній і особливо морській воді значно більшим є вміст (у \(150\) разів більше, ніж в атмосфері), що позначається на фотосинтезі водоростей і формуванні захисних вапнякових утворів (раковин, панцирів) безхребетних. Мешканців водойм називають гідробіонтами і серед них виокремлюють такі екологічні групи як нейстон, планктон, нектон і бентос. Найпоширенішими групами водного середовища є водорості, кишковопорожнинні, війчасті черви, ракоподібні, молюски, голкошкірі, риби. Основними адаптаціями гідробіонтів є: у тварин — активний рух, пристосування для збільшення плавучості, зяброве дихання, зовнішнє запліднення, біолюмінесценція, біофільтрація тощо; у рослин — збільшена поверхня тіла, слабкий розвиток провідних й механічних тканин, розвиток міжклітинників та ін.
Ґрунтове середовище існування — це тверде абіотичне середовище існування.
Ґрунт як середовище існування характеризується високою щільністю, вода і повітря містяться в порожнинах між часточками ґрунту, склад повітря відрізняється від атмосферного (вміст в \(10\) – \(100\) разів вищий, а кисню — в декілька разів менший, ніж в атмосфері), відсутність впливу світла, вологість завжди вища, ніж повітря, невелика амплітуда добових і річних коливань температури та ін. Мешканці ґрунтового середовища — едафобіонти. У верхніх шарах ґрунту живуть ціанобактерії, водорості, гриби, лишайники, кореневі системи рослин. Серед тварин найбільше представництво мають безхребетні (ґрунтові амеби, інфузорії, черви, кліщі, комахи). Основними адаптаціями є мінеральне живлення, зменшені розміри й тонкі покриви тіла, риючі кінцівки, вертикальні міграції, слабка пігментація тіла, гетеротрофне живлення та ін.
Гостальне середовище існування — це біотичне середовище існування, пов’язане з живими організмами.
Середовища існування різняться за особливостями дуже різних чинників, але визначальними є особливості впливу світла, температури, води й повітря.
Джерела:
Біологія : підруч. для 9 кл. загальноосвіт. навч. закл./ В. І. Соболь. – Кам’янець-Подільський : Абетка, 2017. с. 243 - 246.