До середини \(XIX\) ст. для вимірювання атмосферного тиску застосовували лише рідинні барометри, винайдені Е. Торрічеллі.
У \(1844\ \)р. Л. Віді сконструював новий барометр без рідини, який отримав
назву барометр-анероїд (від грецького слова «анерос» — без вологи).
назву барометр-анероїд (від грецького слова «анерос» — без вологи).
Його основною частиною є кругла металева коробка \(1\) з хвилястими (гофрованими) основами.
Усередині цієї коробки відкачано повітря та створено сильне розрідження. При підвищенні атмосферного тиску коробка стискається, і її верхня поверхня починає тягнути прикріплену до неї пружину \(2.\) При зменшенні тиску пружина розпрямляється, і верхня основа коробки піднімається.
До пружини за допомогою передавального механізму \(3\) прикріплена стрілка-покажчик \(4\). Ця стрілка переміщується по шкалі. Градуювання шкали анероїда роблять і вивіряють за показаннями ртутного барометра.
Чутливість анероїда настільки висока, що навіть при піднятті барометра на \(2-3\) м стрілка-покажчик приладу помітно переміщається. Це дозволяє виявити поступову зміну атмосферного тиску.
Барометри-анероїди менш надійні, ніж ртутні, тому що пружини і мембрани, які в них містяться, з часом змінюють свою пружність, але вони більш зручні, і тому широко використовуються на практиці.
Оскільки кожному значенню атмосферного тиску відповідає своя висота над рівнем моря, тому шкалу цих приладів можна відразу переписати в метрах (або кілометрах). Барометричні висотоміри, наприклад, використовуються в авіації і називаються альтиметрами. З їх допомогою льотчики визначають висоту польоту літаків.
