Теорія:

Що вивчає орфоепія
Орфоепія  (від грец. orthos — правильний і epos — мовлення) — це розділ мовознавства, що вивчає правила літературної вимови.  Орфоепією також називають сукупність правил вимови, що становлять систему норм літературної мови.
Орфоепія  стосується насамперед усної форми мовлення, тобто вона вчить, як вимовляти ті чи інші звуки в певних фонетичних позиціях, сполученнях з іншими звуками, у граматичних формах, групах слів чи окремих словах. Крім норм вимови окремих звуків, звукосполучень, словоформ, орфоепія  встановлює правильне наголошування.  Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання вимовних помилок, що підвищує загальну культуру українського літературного мовлення.
Орфоепічні норми, як і орфографічні, граматичні та інші норми літературної мови, допомагають мові бути засобом спілкування. Дотримання норм літературної вимови має велике значення: це один із найважливіших показників загальної культури особи.
Порушення  норм уважається відхиленням від правильної літературної вимови, тобто орфоепічною помилкою. Орфоепічна помилка полягає в неправильному наголошенні слів, неправильній вимові звуків у слові.
Ефективне користування літературним мовленням необхідне  в різних сферах суспільного життя – від побуту до закладів освіти, культури, науки, державного управління. Знання орфоепії необхідне кожному, але є професії, роди діяльності, у яких літературна вимова — ключовий чинник: політики, дипломати, диктори, актори, лектори, ведучі, прессекретарі тощо.
Загальні правила орфоепії
  • Вимовляємо чітко, без оглушення дзвінкі приголосні в кінці слів: [са́д], [д'і́д]; дзвінкі приголосні перед глухими: [ри́бка], [кни́жка].
     
  • Глухі перед дзвінкими вимовляються дзвінко внаслідок уподібнення за дзвінкістю: [бород'ба́], [про́з'ба], [воґза́л], [фудбо́л].
     
  • Губні [б], [п], [в], [м], [ф] у кінці слова вимовляються твердо: [кра́м], [ра́б], [ве́рф], 

    перед [і] — напівпом'якшено: [б'і́к], [в'і́к], [м'і́рка], [п'іра́т], [ф'і́кус],

    у словах іншомовного походження вимовляються пом'якшено також перед голосними [у], [о], [а]: [п'уре́], [м'у́с'л'і].
     
  • У кінці слова завжди вимовляємо [ц']: [к'іне́ц'], [бойе́ц'], [куни́ц'а]; крім слів іншомовного походження та вигуків:[пала́ц], [ба́ц].
     
  • Буквосполучення дж, дз  передають один звук у межах морфеми: [(дж)у́ра], [(дз)е́ркало]  або два звуки на межі морфем: [від-жи́в], [над-звукови́й].
     
  • Вимова звука [г] замість [ґ] у словах є грубим порушенням орфоепічної норми: ґава, ґедзь, ґудзикале генерал, гламур, Гюго.
     
  • У кінці слова ненаголошені голосні [е] та [и] вимовляються з наближенням до [и] і відповідно [е]: прати [прáтие ], кисле [кúслеи ] яблуко. 
Усі запозичені слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються. Однак окремі з них характеризуються орфоепічними особливостями. 
    Приклад:
  • В іншомовних загальних назвах після [д], [т], [з], [с], [ц], [ж], [ч], [ш], [р], [дж]  вимовляється [и], а після інших приголосних — [і]: дизель, шифр, жираф, джинси,  але хірург, гідра, фінанси
     
  • Звукосполучення «голосний + [і]» замінюється в українській мові на «голосний + [йі]»: егоїст, мозаїка. 
     
  • Те ж саме із сполученням [і] + [йе]: гігієна, ієрогліф, але всередині слова у звукосполученнях [іа], [іу], [іо] приголосний [й] не з'являється: аксіома, авіація, тріумф.
Зверни увагу!
Приголосний [в],  ніколи не оглушуючись, може переходити в нескладовий [ў] (щось середнє між в і у). Він функціонує як голосний на початку слова перед приголосним: [ўдвох] або в кінці складу чи слова: [д'іўча́], [л'убо́ў]. 
Детальніше вимову голосних і приголосних звуків розглянемо в наступних темах.
Зверни увагу!
Порушення правильної вимови звуків, заміна однієї фонеми іншою змінює значення слова. Така помилка називається фонологічною.
 
Вимова [с] замість [з]:  везти – вести; вимова [т] замість [д]: ро[д]овий – ро[т]овий, га[д]ка – га[т]ка, приві[д] – приві[т].
Дуже часто в мовленні замість фонеми [ф] вживають поєднання фонем [хв], а замість  [хв]  – фонему [ф].
 

Правильно
Неправильно
факт              
фарба            
фахівець        
феномен       
хвала             
хвороба
хвакт
хварба
хвахівець
хвеномен
фала
фороба
 
Правильна вимова слова і його форм закріплена в орфоепічному словнику.
Джерела:
Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль, 2000.– С. 20-24.
Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 34-36. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – К., 2002. – С. 77-80.
Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1969. – С. 370-401.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.