Теорія:

Голосні звуки української мови вимовляються за певними правилами.
Звук [а] в усіх позиціях вимовляється виразно, чітко: [капýста], [гáрний].
Голосний [о] ніколи не переходить у звук [а]: [горá], [болóто], [гóлос].
Ненаголошений [о] лише перед наголошеним складом з [у] та [і] звучить із наближенням до [у].
Приклад:
[коу жýх], [моу тýзка], [поу лýмие сок], [боу л'ýчией],  [ноушý], [допомоужý], [воуджý], [гоул`íўка], [тоуб`í].
Зверни увагу!
Не наближається до [у] звук [о] в таких випадках:
  • коли є сполучним голосним у складних словах: [благозвýчнией]
     

  • у словах іншомовного походження: [полíтие ка], [корýпційа];
     

  • у префіксах до-, о-, об-, про-, роз-, по-  багатьох слів: [добýти], [здобýток], [одýжати], [обслýга], [пробýти], [роздýмати].
Звук [у] вимовляється чітко в усіх позиціях: [кулуáри], [будівнúк], [л'удúна].
Голосний [і] вимовляється чітко:  [д'íйство], [с'íйáн':а], [р'іўнúна].
Зверни увагу!
Виразно вимовляється [і]  на початку слова: [íскра], [íспие т], [істóта].


Однак у деяких словах  початкове [і] наближається у вимові до [и]: инод'і], [íинколи], [íинший], [іиндúк]. Цей нюанс відображено в сучасному варіанті правопису (2019 р.): інди́к (инди́к), и́рій (= ви́рій), і́род (и́род).
Голосний [е]  чітко, виразно вимовляється під наголосом:  [стéжка], [вуздéчка].

Не втрачає своєї якості звук [е] також на початку слова (переважно в словах іншомовного походження): [еквáтор], [екрáн], [епóха].

В інших ненаголошених позиціях [е] наближається у вимові до [и]:  [стеиповúк ],  [пеил'ýстка], [беизмéж':а].
Голосний [и]  чітко, виразно вимовляється під наголосом: [тúша], [хúтрошч’і], [мúр], [сúн'ій], [нúрка].
У ненаголошеній позиції [и] наближається у вимові до [е]:  [пиехáт'іс'т'], [сиенóчок], [глиебиенá].
 
З найбільшим нахилом до [е] звучить [и] перед наголошеним складом з [е]: пливе [плиевé], кричите [криечиетé].
Зверни увагу!
У кінці слова ненаголошені голосні [е] та [и] вимовляються з наближенням до [и] і відповідно [е]: казати [казáтие],  корисне [корúснеи].
 

Після [й] ненаголошений [е] треба вимовляти з наближенням до [і]і]: караєш [карáйеі ш].
Зверни увагу!
Нечітка вимова  [е], [и] в ненаголошених позиціях — одна з найхарактерніших рис українського вокалізму. Слова в парах мене  [меинé] і мине  [миенé], наведу  [навеидý] і на виду  [на виедý] вимовляються абсолютно однаково.

Вимова ненаголошених [е], [и] без помітної відміни від наголошених  перебуває поза нормами літературної мови.
Джерела:
Авраменко О. Українська мова (рівень стандарту) : підруч. для 10 кл. закл. загальн. середн. освіти / Олександр Авраменко. — К. : Грамота,2018. — 208 с. : іл.
Орфоепічний словник / Укладач Погрібний М. І.,К.:Рад.школа, 1983. — 629 с.
Український правопис / Ред.: Є. І. Мазніченко, Н. М. Максименко, О. В. Осадча. — К.: Наукова думка, 2012. — 288 c.
Вебсайт: URL: https://dl.nure.ua/Дюмін О. З. ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ (дата звернення 18.10. 2020).