Орфографією (грецьк. orthos — прямий, правильний, рівний і grapho — пишу) називають розділ мовознавства, що вивчає правила написання слів. Також це система правил мови, які регламентують способи передавання мовлення на письмі.
Правильне написання слів за відповідним правилом або традицією називають орфограмою.
Неправильне написання слів називають орфографічною помилкою (уживання знака м'якшення, спрощення в групах приголосних, правопис префіксів тощо).
Щоб дізнатися правильність написання того чи іншого слова, а також винятків із правил, треба користуватися орфографічним словником.
Щоб дізнатися правильність написання того чи іншого слова, а також винятків із правил, треба користуватися орфографічним словником.
Зверни увагу!
З моменту здобуття Україною незалежності було видано багато орфографічних словників. Майже всі вони опиралися на правопис 1993 року. У 2019 році прийнято новий правопис, яким і керуватимемось надалі: УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС: СХВАЛЕНО Кабінетом Міністрів України (Постанова № 437 від 22 травня 2019 р.) спільним рішенням Президії Національної академії наук України (протокол № 22/10 від 24 жовтня 2018 р.) і Колегії Міністерства освіти і науки України(протокол № 10/4-13 від 24 жовтня 2018 р.) ЗАТВЕРДЖЕНО Українською національною комісією з питань правопису (протокол № 5 від 22 жовтня 2018 р.) 2019.
В українській орфографії визначають такі принципи правопису: фонетичний, морфологічний, історичний та смисловий.
За фонетичним принципом («як чуємо, так і пишемо») позначають:
- усі наголошені голосні: радість, доня, ручка, півень, день, лист;
- ненаголошені [а], [у], [і], а також [о], що стоїть не перед складом із наголошеним [у] або [і]: карамель, кулон, лінивий, морока;
- префікс с- перед кореневими к, п, т, ф, х: скрикнути, сплюснути, стримати, сформувати, схопити;
- групи приголосних, що утворилися внаслідок спрощення: виїзний, корисний, тиждень, бризнути;
- групи приголосних [ств], [цтв], [зтв] і суфікси -ськ-, -цьк-, -зьк-, що утворилися внаслідок додавання суфіксів до основ: козак — козацтво, убогий — убозтво, Рига — ризький;
- чергування приголосних: книжка — у книжці, нога — на нозі — ніжка, вухо — на вусі — вушко.
Морфологічний принцип правопису вимагає однакового позначення на письмі значущих частин слова незалежно від їхнього реального звучання.
За морфологічним принципом пишуть:
- ненаголошені голосні [е], [и], а також [о], що стоять перед складом із наголошеним [у] або [і]: земля, тримати, мотузка, сопілка;
- приголосні, що змінюють своє звучання внаслідок уподібнення: рюкзак, нігті, безжальний;
- приголосні звуки, що спрощуються тільки у вимові: туристський, агентство;
- довгі звуки на межі значущих частин слова: віддаль, вознісся, хвилюються, миєшся.
Історичний (традиційний) принцип правопису полягає в тому, що слова, окремі частини слів чи букви пишуть так, як це робили раніше, за усталеною традицією. Їхнє написання не можна пояснити в сучасній мові дотриманням фонетичного або морфологічного принципів.
За традицією в українському письмі вживають:
- літери я, ю, є, що позначають один або два звуки, а також ї, що позначає два звуки: завдання — зап’ястний, мюслі — зів'ю, синє — в’є, сузір'я;
- літеру щ на позначення двох звуків: щур, щавель;
- м’який знак: тінь, кріль, римський;
- подвоєні літери в іншомовних словах: Мекка, Руссо, бонна, ванна.
Смисловий (диференційний) принцип вимагає різного написання:
- однозвучних слів, що мають різне значення (омонімів): Роман (ім’я) — роман (твір); Сонце (зірка) — сонце (світило); Іван Сила — неймовірна сила;
- паронімів: дружний — дружній;
- префіксів пре-, при-: премудрий — примудритися;
- слів разом та окремо: вивчив напам'ять — подарував на пам'ять.
Джерела:
Українська мова (рівень стандарту) : підруч. для 10 кл. закл. загальн. середн. освіти / Олександр Авраменко. — К. : Грамота, 2018. — 208 с. : іл.