Теорія:

Риторичне звернення — це риторична фігура у формі звернення до абстрактних понять, неживих предметів, до відсутніх людей як до присутніх. Таке звернення часто містить оцінну характеристику, виявляє ставлення промовця до об'єкта мовлення, викликає експресію.
Приклад:
Весно – слов'янко синьоока, тобі мої пісні складаю! Моя пісня тобі і мій спів, динаміко суворих днів! (Б.-І. Антонич)
Риторичне запитання — це риторична фігура у формі запитання, яке не передбачає відповіді й спрямоване на ствердження чи заперечення якоїсь думки, привернення уваги аудиторії.
Приклад:
І стиглі пресолодкі полуниці,
Що на очах палали і росли,
Що ти мені на підвіконня вранці
Тихенько клала,— чи забути ж їх? (М. Рильський)
Риторичне запитання ставлять, коли відповідь уже очевидна і міститься уже в самому запитанні. Оратору потрібно тільки активізувати слухачів.
Приклад:
То невже ми повинні про це забути? Про мільйони марно загублених душ, знищених тогочасним режимом? Невже повинні мовчати перед дітьми? (О. Науменко).
Також риторичне запитання ставлять, коли відповіді немає або її ніхто не знає. Таке запитання підкреслює незвичайність ситуації, її трагізм або комізм.
Приклад:
Хто ми такі й куди йдемо? Бути чи не бути? (В. Шекспір)
Повторення одних і тих самих слів, їхніх складових частин чи однакових словосполучень у мові твору будь-якого жанру виконують певну стилістичну функцію.

Повтореннями слів письменники часто користуються як одним із засобів художнього зображення – переважно для підсилення, увиразнення висловленого. Види повторення — асонанс, алітерація, анафора, епіфора, рефрен, кільце.
Приклад:
Чорний птах, чорний птах кряче.  І б'ються в їх серця у такт — ідуть! ідуть! — Дзвонять немов сонця у такт — ідуть! ідуть!  (П. Тичина).
Повторення використовують для наголошення, увиразнення певної думки, зображення збудженого, психологічно напруженого стану, інтенсивності переживань мовця, для посилення зв’язку між реченнями.
Одним з видів повторення є тавтологія, яка може бути як виражальним засобом,  так і вадою тексту. Тавтологія може бути виправдана  в науковому й офіційно-діловому стилях. Зазвичай  трапляється серед термінів.
Приклад:
На схід, на схід, на схід, на схід,
на схід, на схід, на схід —
зболіло серце, як болід,
згубився й болю слід (В. Стус).

Промінь (в геометрії), або півпряма — частина прямої, обмежена лише з однієї сторони, тобто промінь є частиною прямої, яка виходить із заданої точки й прямує до нескінченності в даному напрямку (Вікіпедія).
Зверни увагу!
У розмовному, публіцистичному, художньому стилях уникнути небажаної тавтології допомагають синоніми, займенники, неповні речення.

Порівняй: Короткий виклад матеріалу полягає в короткому викладі основних тез. — Стислий виклад матеріалу полягає в короткому викладі основних тез.
В добрім житті кучері в’ються, в поганім житті кучері січуться. — В добрім житті кучері в’ються, в поганім — січуться.
Порівняння — риторична фігура, у якій словесне зображення одного предмета передається через характерні ознаки іншого, подібного до нього. Ознака може визначатися за кольором, розміром, формою, запахом тощо.
Приклад:
І десь у дальнім лоні інших піль твоя весна, мов тихий колос, зріє (Юрій Клен). Хрусткий на серці стигне лід, і з неба падають, мов перли, огненні сльози Персеїд (М. Драй-Хмара).
Градація є одним з художніх засобів створення образної мови. Цей лінгвістичний термін позначає фігуру поетичної мови, в якій використовуються синтаксичні повтори і таке розташування слів і виразів, що відбувається наростання або спадання смислової значущості попереднього слова.
Приклад:
Пропало, пройшло, пролетіло,
Минулося, щезло, спливло,
Лишень головешками тліло,
Лишень попелищем цвіло (І. Драч).
Антитеза — це протиставлення двох слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом. Антитеза не обов’язково буде складатися з антонімів — це можуть бути образи, слова у переносному значенні, які у вірші створюватимуть враження протилежних явищ.
Загалом антитеза означає гостре протиставлення образів або суджень, протилежних по суті, але з’єднаних між собою загальним внутрішнім механізмом або змістом. У літературних творах антитеза — це узгодження контрастних або зовсім протилежних характеристик образів або понять, яке підсилює імпресію від прочитаного, робить текст яскравішим та цікавішим.
Приклад:
У тій хатині, у раю, я бачив пекло… (Т. Шевченко). Ситий голодного не розуміє (Нар. творчість).
Не мого він зошита допише, —
Свій почне новим своїм пером! (М. Рильський)