Поетичне мистецтво
Лише дійшовши схилу віку,
Поезію я зрозумів,
Як простоту таку велику,
Таке єднання точних слів,
Коли ні марній позолоті,
Ні всяким викрутам тонким
Немає місця, як підлоті
У серці чистім і палкім,
Коли епітет б'є стрілою
У саму щонайглибшу суть,
Коли дорогою прямою
Тебе метафори ведуть,
Коли зринає порівняння,
Як з моря синього дельфін:
Адже не знає він питання,
Чом саме тут зринає він!
Слова повинні буть покірні
Чуттям і помислам твоїм,
І рими мусять бути вірні,
Як друзі в подвигу святім.
Свій парус ладячи крилатий,
Пливти без компаса не смій!..
Світ по-новому відкривати,
Поете, обов'язок твій! (Максим Рильський)
Для найповнішого вираження думок, почуттів, ідей письменники використовують чимало художніх засобів. У їхньому арсеналі епітети, метафора, метонімія, гіпербола, антитеза, оксиморон, персоніфікація, синекдоха тощо. Сфера вживання — художній, публіцистичний, розмовний стилі.
Розглянемо деякі стилістичні фігури.
Розглянемо деякі стилістичні фігури.
Епітет — це художнє означення, що вказує на якусь характерну ознаку предмета, явища, викликаючи в читача певне ставлення до них. Найчастіше роль епітетів виконують прикметники, інколи іменники: блискуча перемога, весняний настрій, ніжний дотик; вітер-волоцюга, Дніпро-Славута, зайчик-побігайчик.
Зверни увагу!
Постійними називаються епітети, які дуже часто трапляються в певних словосполученнях, «подорожують» із твору у твір: буйний вітер, золота осінь, кришталева водиця.
Метафора — це перенесення назви з одного предмета на інший на основі подібності. Це троп, тобто якийсь образ, заснований на вживанні слів у переносному значенні. Сенс метафори в тому, щоб посилити емоційну виразність мови.
Приклад:
Небо вовняним шарфом кутає шию од вітру. Сонце тополю тягне до неба за вуха зелені (І. Драч).
Метонімія — заміна одного слова іншим на основі суміжності (тобто тісного зв’язку).
Приклад:
Читати Самчука — не сам твір, а його автор. Я випив цілу кружку — не сам предмет, а що в ньому вміщено. Ужгород прокидається — не саме місто, а люди, які в ньому перебувають.
Синекдохою (переймання) називається різновид метонімії, в якій відбувається перенесення значення з цілого на його окрему частку: чесно зароблена копійка, глечик молока, випити води.
Гіперболою називається художній засіб, у якому ознаки предмета подаються в надмірно перебільшеному вигляді з метою привернути до них особливу увагу читача. Ця стилістична фігура слугує для посилення виразності і підкреслення сказаної думки.
Приклад:
Давно, давно вже Київ панував. Його церкви аж хмари зачіпали (А. Метлинський). І, кинувши на небо власну тінь, я встав з колін і небо взяв за зорі (М. Вінграновський).
Перифраз — у стилістиці й поетиці троп, що описово виражає одне поняття за допомогою декількох. Це слова, усталені словосполучення (зрідка речення), що є образно-переносними, описовими найменуваннями предметів, явищ, істот, осіб тощо; один із видів тропів: чорне золото — вугілля, донька Прометея — Леся Українка.
Персоніфікація — надання неживим предметам чи явищам природи людських якостей. Це вид метафори, що сприяє поетичному олюдненню довколишнього світу; наділення предметів і явищ дійсного або вигаданого світу, тварин і рослин властивостями психіки людини. Явище персоніфікації набуло поширення в релігії, міфології, казках, магії, в літературі: ридає скрипка, сміються долини, плаче дуб.
Оксиморон — троп, літературно-поетичний прийом, що полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, які спільно дають нове уявлення. Особливість оксиморона полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект: холодне полум’я, сухий дощ, крижана посмішка, депресивна веселість.
Іронія — спосіб вираження думки, коли слово чи висловлювання контекстуально набуває значення, протилежного буквальному змісту. Це глузування, висловлене за допомогою інакомовлення, осуд і заперечення, яким надано вигляду схвалення й згоди: об'єктові умисно приписують ті властивості, яких він не має, хоч і мусив би мати. На цих підставах іронію зараховують як до тропів, так і до стилістичних фігур.