Пряма мова
Пряма мова — це передане дослівно чуже мовлення. Пряму мову супроводжують слова автора, які вказують, кому належить пряма мова. Слова автора також можуть указувати на обставини, за яких відбувається мовлення. Пряма мова може бути оформлена одним чи кількома реченнями.
Приклад:
«Хороші друзі, хороші книги і спляча совість — ось ідеальне життя», — вважав Марк Твен. «Коли ти піднімаєшся, друзі дізнаються, хто ти, — говорив Майк Тайсон і продовжував: — Коли ти падаєш, ти дізнаєшся, хто друзі».
Для виділення прямої мови на письмі використовуємо лапки й тире. Схематично пряму мову й слова автора зображуємо так: П (п) — пряма мова, А (а) — слова автора.
Залежно від позиції прямої мови стосовно слів автора ставимо такі розділові знаки:
Зверни увагу!
На останній схемі в таблиці слова автора складаються з двох частин: вказівки на те, кому слова належать, і вказівки, що мовлення продовжуватиметься: «сказав і додав», «попередив і наголосив» тощо. Після таких слів треба ставити двокрапку й тире, а другу частину прямої мови почати з великої літери.
Знак запитання, знак оклику, три крапки беруть разом із прямою мовою в лапки, а кому й крапку виносять за лапки.
Інколи для передачі емоційності, експресивності слова автора не використовують. У такому разі між репліками героїв ставлять тире.
Приклад:
«А правда, що баранці їдять кущі?» — «Авжеж, правда». — «О, я радий!» (А. де Сент-Екзюпері).
Діалог як різновид прямої мови
Пряма мова може бути у формі діалогу.
Діалог — це розмова двох осіб.
Полілог — це розмова кількох осіб.
Кожне окреме висловлювання персонажа називається реплікою, яку можуть супроводжувати слова автора.
Кожне окреме висловлювання персонажа називається реплікою, яку можуть супроводжувати слова автора.
Кожну репліку записуємо з нового рядка й перед нею ставимо тире. Решту розділових знаків ставимо так само, як і при прямій мові (крім лапок).
Приклад:
Сократа запитав один із його учнів:
— Поясни мені, чому я ні разу не бачив тебе сумним? Ти завжди у доброму настрої.
Сократ відповів:
— Тому, що у мене немає нічого такого, за чим би я жалкував, якби його втратив.
— Поясни мені, чому я ні разу не бачив тебе сумним? Ти завжди у доброму настрої.
Сократ відповів:
— Тому, що у мене немає нічого такого, за чим би я жалкував, якби його втратив.