Теорія:

Слова, що належать до лексичного складу сучасної української мови, за активністю вживання можна поділити на дві основні групи:
  • активні (уся загальновживана лексика);
  • пасивні (застарілі слова та неологізми).
На появу одних та відхід у минуле інших слів впливають історичні процеси — політичні та суспільні зміни, виникнення нових технологій, розвиток науки, навіть мода.
Значний внесок у  лексичний склад мови чинять запозичені  слова. Але не всі вони приживаються в мові.  Для набуття статусу літературного (для потрапляння до словника) іншомовному слову треба бути в активному використанні  двадцять — тридцять років. Запозичення на стадії проникнення в мову називають неологізмом.
Неологізм — це слово чи мовний зворот, створений для вираження нового поняття. Неологізми називають загальномовними, якщо значна частина мовців розуміє їхнє значення.
Приклад:
Електронка, френд-зона, фоловер, тіктокер, пазли, віртуальна реальність, внутрішньо переміщені особи.
Індивідуально-авторськими неологізмами  називають слова, витворені письменниками зі стилістичною, експресивною метою: дніпрокручі, хрещатикуючи (М. Семенко); злотоцінно, яблуневоцвітно (П. Тичина).
Зверни увагу!
Індивідуально-авторські неологізми підкреслюють стиль митця, допомагають розкрити образ; так майстер слова  передає найтонші відчуття, досягає високої емоційності й поетичності. Іноді індивідуально-авторські неологізми стають настільки популярними, що через активне та тривале вживання в мові потрапляють до словника. Так сталось зі словами промінь (Леся Українка), струмінь (Марко Вовчок), перемагати (Г. Квітка-Основ'яненко) та ін.
Застарілі слова, що вийшли з активного вжитку, використовують рідко, лише з певною стилістичною настановою: губи (гриби), длань (долоня), глас (голос), шуйця (ліва рука), тать (злодій), братік (братик), сей (цей), люде (люди).
Архаїзми використовують письменники для відтворення колориту минулих епох,  для надання урочистого, піднесеного чи, навпаки, жартівливого, іронічно-сатиричного звучання. Вони мають сучасні відповідники та синоніми: десниця (права рука), рамена (плечі), окаянний (клятий, проклятий, грішний, неправедний).
До застарілих також належать історизми — слова, що вийшли з ужитку разом із позначуваними ними реаліями, вони не мають у сучасній мові, на відміну від архаїзмів, синонімічних відповідників: кмет, управа, лучина, плахта, варяг.
Історизми використовують здебільшого в художньому стилі; вони відіграють ту саму стилістичну роль, що й архаїзми.
Приклад:
Полковник встав, в судді перепросився,
бо мав на Білу готувати полк.
Посунув трохи війта і бурмистра.
Поспільство розступилось на аршин (Л. Костенко).
У конфесійному стилі часто вживають старослов’янізми (єси, пастир, блаженний, возсіяти), а в художньому їх використовують для надання мовленню урочистого, піднесеного забарвлення.
Приклад:

Мені не треба слави, ані грошей,
ані щоб сильний світу похвалив, —

аби хто-небудь, мислію возросший,
до мене часом слух свій прихилив.

І ось він — Київ!
Возсіяв хрестами.
Пригаслий зір красою полонив.
Тут сам Господь безсмертними перстами
оці священні гори осінив (Л. Костенко).

У розмовному стилі старослов’янізми сприяють створенню сатиричного або гумористичного звучання.
Приклад:

— Ось послухайте, паничу Йосиповичу, що я вам скажу: несорозмiрно суть чоловiчеству єдинопребиванiє i в дому, i в господарствi (Г. Квітка-Основ'яненко).