Митці художнього слова увиразнюють звучання своїх поетичних чи прозових творів засобами фонетики: створюють певний образ за допомогою звуків, навіюють враження шляхом повторення голосних або приголосних. Такий стилістичний прийом називають звукописом — надання твору мелодійності, чіткості, виразності за допомогою звуків.
До фоностилістичних засобів належать алітерація, асонанс, анафора, епіфора, анепіфора, звуковідтворення, звуконаслідування.
Алітерація — повторення певних приголосних звуків у словах, що складають речення, для підсилення звучності тексту і через нього створення художнього образу.
Приклад:
Тиша у лісі, тиша, вітер кущі колише (О. Кононенко).
І знову мчиш, як метеорти.
І довго світяться в душі
оті розкішні натюрморти
уздовж доріг на спориші... (Л. Костенко).
І довго світяться в душі
оті розкішні натюрморти
уздовж доріг на спориші... (Л. Костенко).
Асонанс — повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює ïï музичність. Eмoційнo-зopoві oбpaзи, які нapoджyютьcя зaвдяки цьoмy пoeтичнoмy пpийoмy, яcкpaві, cильні, peaльнo відчyтні. Taким чинoм cтвopюєтьcя eфeкт пpиcyтнocті, дeтaлізaції.
Приклад:
Коник чорний, місяць повний
І маслини в моїй торбі.
Хоч би й знав я ці дороги,
Та повік не буду в Кордобі.
І крізь простір, і крізь вітер,
Чорний кінь, червоний обрій (Ф. Г. Лорка).
І маслини в моїй торбі.
Хоч би й знав я ці дороги,
Та повік не буду в Кордобі.
І крізь простір, і крізь вітер,
Чорний кінь, червоний обрій (Ф. Г. Лорка).
Епіфора — єдинозакінчення, повторення одних і тих же звукових сполучень, слів, словосполучень у кінці фрази з метою підсилення виразності художнього мовлення. Різновидом є звукові епіфори, які в поетичному часто зливаються з римою.
Приклад:
Святої, чистої води — чекаю.
Ти, певно, теж сюди ходив — чекаю.
Перед очима світло й світ, коли заплющу,
молюся — шлях мені один — чекаю (А. Тимченко).
Анафора — єдинопочаток, повторення на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій.
Приклад:
Ми з тобою — дві крижини
Запізнілої зими,
Слід розбитої сльозини
На долонях у пітьми.
Ми з тобою — вічний спомин
Про все те, що не збулось;
Слів далеких згаслий гомін, —
Сонця наче й не було (Н. Черкес).
Звукова анафора — повторення початкових звуків — першого звука рядка у вірші або першого звука в слові.
Приклад:
Війнув верховий вітер. Вчувався віддалений вигрім. Вгорі викаркувало вороння. Відучора всіх веселили вірлині вильоти, веселики, веснянки, в’юрки, вивільги (Л. Сердунич). Знову зранку засвітало – зникли золотисті зорі. Зима землю застеляє, завіває звук зимовий (А. Гагін).
Можуть повторюватися ті самі звуки, слова, словосполучення на початку і в кінці якогось висловлювання. Така фігура називається анепіфорою, або кільцем.
Приклад:
Не кажи, що підіймеш на крилах
Так високо-високо, над хмари, —
Не летіти нам більше у парі.
Не кажи, що підіймеш на крилах (Н. Черкес).
Рефрен — повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах.
Приклад:
Більше немає життя, крім цієї любові.
Стіл на веранді, на ньому — надкушена груша,
кішка проходить і мружиться, мліє від сонця.
Лійка зелена. Вогніє фізаліс у вазі.
Більше немає життя, крім цієї любові.
Я окуляри знайшла на дорозі та книгу.
Все це несу на веранду, всміхається кішка.
Сяду читати, а там, на пожовклій сторінці:
«Більше немає життя, крім цієї любові...» (А. Тимченко).
Стіл на веранді, на ньому — надкушена груша,
кішка проходить і мружиться, мліє від сонця.
Лійка зелена. Вогніє фізаліс у вазі.
Більше немає життя, крім цієї любові.
Я окуляри знайшла на дорозі та книгу.
Все це несу на веранду, всміхається кішка.
Сяду читати, а там, на пожовклій сторінці:
«Більше немає життя, крім цієї любові...» (А. Тимченко).
Звуконаслідування — імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ. У художніх творах використовується для створення більш реалістичного враження від описуваного.
Приклад:
Тонко заводить вориння, як муха в тенетах, скиглить біль нестерпучий, плаче самотній сум… Дз-з… дзи-и… — Птруа… птруа!..— Горляний поклик все навертає крайніх в отару, тримає повідь у берегах (М. Коцюбинський).
Римування — особливість розташування рим у вірші, інтервал між ними.
При кільцевому римуванні римуються \(1\) з \(4\) та \(2\) з \(3\) рядки строфи \((абба)\).
Приклад:
Тисяча питань падає на наші уста,
тисяча шляхів навхрест лягає нам під ноги,
тисяча зірок свої вказує нам дороги,
тисяча вогнів палає, й далі темінь пуста (Б.-І. Антонич).
тисяча шляхів навхрест лягає нам під ноги,
тисяча зірок свої вказує нам дороги,
тисяча вогнів палає, й далі темінь пуста (Б.-І. Антонич).
При перехресному римуванні римуються \(1\) з \(3\) та \(2\) з \(4\) рядки строфи \((абаб)\).
Приклад:
Мились росами десь під тучею,
в землю падали в добрім літі,
і ставала земля пахучою,
ніби яблуко на орбіті... (А. Малишко).
в землю падали в добрім літі,
і ставала земля пахучою,
ніби яблуко на орбіті... (А. Малишко).
При суміжному (парному) римуванні римуються \(1\) з \(2\) та \(3\) з \(4\) рядки строфи \((аабб)\).
Приклад:
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні (В. Симоненко).
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні (В. Симоненко).
Зверни увагу!
Існують вірші без рим.
Верлібр, або вільний вірш, — назва специфічної, структурно наближеної до прози форми віршованого твору (а також його рядка); неримований і нерівнонаголошений твір. Рядки вільного вірша мають різну довжину, не поділяються на стопи; в них різна кількість наголосів і розташування їх довільне. Верлібр не визнає рим, внаслідок чого зникає і поділ на строфи.
Наповнюймо
цей холодний всесвіт
теплими словами нашої мови,
які народжуються разом із диханням (В. Голобородько).
цей холодний всесвіт
теплими словами нашої мови,
які народжуються разом із диханням (В. Голобородько).