Теорія:

В українській мові після шиплячих \([ж]\), \([ч]\), \([ш]\), \([шч]\) може вживатися звук \([е]\) і звук \([о]\): шести — шостий, четвертий — чотири, жених — жонатий.
Звук \(е\) після \([ж]\), \([ч]\), \([ш]\), \([шч]\), буквосполучення  \([дж]\) та  \([й]\)  уживається перед м'яким приголосним (зокрема, перед складом з  \([е]\)  та  \([и]\)).
Приклад:
Пшениця, вечеря (АЛЕ вечори), учень, щербина, жевріти, вишенька, четверо, честь.
Звук  \([о]\) вживається після шиплячих, буквосполучення  \([дж]\)  та   \([й]\) перед твердими приголосними: (зокрема, перед складом з \([о]\), \([а]\), \([у]\),\([и]\)).
Приклад:
Пшоно, жолудь, жорна, бджола, чоловік, щока, жовтий, знайомий, його, іграшок, жорстокість, дружок.
Зверни увагу!
Не змінюється \([е]\) на \([о]\) після шиплячих у книжних та іншомовних словах: шериф, Роджер, печера, чемпіон, ковчег.

У деяких словах \([е]\) зберігається після шиплячих за усталеною традицією: шепіт, черга, чепурний, черпати, чекати, щедрий, щезати, червоний, кочерга.
\(І\), \(И\) в коренях слів
У коренях слів після \([ж]\), \([ч]\), \([ш]\) та \([г]\), \([к]\), \([х]\) потрібно чітко вимовляти \([і]\) та \([и]\), які на письмі передаємо відповідно буквами \(і\) та \(и\).
Букву \(і\) пишемо там, де вона позначає звук \([і]\), який чергується з \([о]\) або \([е]\): жінка — жонатий — женитися; кіш — кошовий.
Букву \(и\) пишемо там, де вона позначає звук \([и]\), який не чергується: чистий, хижий.