Сполучник — службова частина мови, що поєднує однорідні члени речення та частини складного речення.
З добра й любові приходить щастя.
Швидко пісня співається, та не скоро вона складається.
Зверни увагу!
Сполучник не буває членом речення й не відповідає на жодне питання.
Поділ сполучників на групи за будовою
За морфологічною будовою сполучники поділяються на такі типи:
- прості: і, й, а, але, та, бо, як, що;
- складні: щоб, зате, проте, якщо, якби;
- складені: тому що, через те що, так що, для того щоб, незважаючи на те що.
Зверни увагу!
Сполучник \(та\) може вживатись у значенні \(і\) \((й)\), \(але\). Кому перед цим сполучником ставимо залежно від значення та частоти вживання.
Коли сполучник та використовується як \(і\), то виконує роль єднального сполучника, і кому тоді ставимо лише перед повторюваним сполучником: О, та О, та О.
Якщо ж \(та\) вживається один раз, кому не пишемо: О та О.
Коли використовується як \(але\), то, за правилами, кому перед протиставним сполучником ставимо обов'язково: О, та О.
Щоб перевірити доречність вживання коми, можна \(та\) замінити на \(але\). Якщо заміна рівноцінна, кома потрібна. Якщо ж не рівноцінна — коми не ставимо: О, та О = О, але О.
Поділ сполучників на групи за вживанням
За вживанням сполучники можуть бути повторюваними й неповторюваними. Окрему групу становлять парні сполучники.
- Повторювані: і ..., і; ні ..., ні; то ..., то; чи то ..., чи то; не то ..., не то.
- Неповторювані: а, але, проте, зате, однак.
- Парні: не тільки ..., а (але) й; як ..., так і; хоч ..., але; не стільки..., скільки; якщо ..., то.