Теорія:

 
Означення — це другорядний член речення, який називає ознаку предмета і відповідає на запитання який? чий? котрий? скількох? Означення підкреслюємо так: означення.
Приклад:
І ми із реготом жбурляєм крижані кулі на дівчат (В. Басок). Верби вмиваються росами чистими, міниться обрій хмарками барвистими (О. Бердник).
Означення бувають поширені й непоширені. До непоширених належать означення, виражені одним словом, а до поширенихозначення, виражені прикметниковим або дієприкметниковим зворотом.
НепоширенеПоширене     
Зимову  казку ліпить грудень.                       
Довкола височів сосновий ліс,
повний сонячного світла,  пташиного співу та аромату суниць.                                       
Означення залежить від члена речення, вираженого іменником, — підмета, додатка, обставини. Може також залежати від складеного іменного присудка.
Приклад:
Соснові  бори та березові  гаї, здавалося, дрімали в  холодному тихому  сні. Лише звірі та птахи іноді порушували цю застиглу морозяну  тишу. Хан Туглій — славетний  джигіт! (В. Малик)
Зверни увагу!
Якщо прикметник або дієприкметник стоїть перед підметом, то він є означенням. Якщо ж після підмета, то — іменною частиною складеного іменного присудка.

\(Означення\)\(Присудок\)
Гостинний хазяїн зустрів нас біля входу.Тут хазяїн гостинний.
Вишитий мамою рушник.                               Рушник вишитий мамою.                        
Найчастіше роль означення виконують прикметники, дієприкметники, займенники, іменники, рідше — дієслова та прислівники.