Присудок — це головний член речення, що означає дію, стан або ознаку підмета й граматично пов’язаний із ним. Відповідає на питання: що робить предмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке?
Присудок виражає дію, психічний або фізичний стан, визначення одного предмета через інший предмет, характеристику предмета тощо.
Приклад:
Обіч дороги длубається в болоті чапля (Ю. Яновський).
Плачуть трави, тужать під косою (М. Рильський).
За своєю структурою присудок може бути простим та складеним.
Простий дієслівний присудок виражається дієсловом дійсного, умовного, наказового способів, а також інколи інфінітивом:
Чи не пішли б ми додому? Я їй розказувати, а вона сміятись та ридати.
Зверни увагу!
До простих належать також присудки, що виступають у складеній формі майбутнього часу (буду робити), у формі наказового (хай знає) або умовного способів (робив би).
Простий присудок виражаємо:
- дієсловом дійсного, умовного або наказового способу: Довкола все зчудовано притихло (М. Бровко). Він уже б нікуди звідси не їхав, так і зостався б у Бережанах (Є. Гуцало). Нехай мої струни лунають (Леся Українка).
- вигуком або звуконаслідувальним словом: Під ногами шурх! та шурх! гадюки. (О. Гончар).
- фразеологізмами зі значенням дії: Ви послухайте його і на вус намотайте (М. Стельмах).
- складеною формою майбутнього часу дієслова: Сьогодні на уроці ми будемо вивчати (= вивчатимемо) нову тему.