Цитата — це дослівно наведений уривок з якогось тексту (із висловлювань чи творів). Цитата завжди береться в лапки.
Цитування буває кількох видів.
1. Цитата у вигляді прямої мови (супроводжується словами автора): розділові знаки ставляться так само, як і при прямій мові.
Приклад:
Ґете казав: «Хто хоче зрозуміти поета, мусить піти в поетову країну».
«Не зневажай душі своєї цвіту...» — писала Леся Українка.
2. Цитата у вигляді непрямої мови є складовою частиною в авторському реченні; розділові знаки в такому випадку такі ж, як при непрямій мові, а сама цитата береться в лапки й пишеться з малої літери.
Приклад:
На думку Г. Сковороди, «духовна людина вільна».
Важко не погодитися з Григорієм Сковородою, що «шукати й дивуватися означає те ж саме».
Возний просить виборного допомогти йому «в сердечному ділі».
3. Якщо цитата подається у вигляді вірша, то вона в лапки не береться.
Приклад:
У вірші «De libertаte» Григорій Сковорода ставить питання й сам на них відповідає:
Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото.
Якщо після віршової цитати авторський текст продовжується, то після цитати ставимо тире.
Приклад:
Ідея вірша Олександра Олеся висловлена в символах:
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним —
де меч символізує войовничу грань українського слова, а сонце — миролюбну, окрилену, творчу. (З підручника)
Якщо цитований поетичний уривок треба записати суцільним рядком, то у вірші зберігається велика літера, яка була на початку кожного віршового рядка.
Приклад:
Щоб підкреслити ідею незламності борця, І. Я. Франко використовує анафору «ні»:
«Ні попівськії тортури, Ні тюремні царські мури, Ані війська муштровані, Ні гармати лаштовані, Ні шпіонське ремесло В гріб його ще не звело».
4. Різновидом цитати є епіграф. Епіграф у лапки звичайно не береться. Вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок, і крапка після неї не ставиться.
Приклад:
Епіграф до одного з розділів роману Валерія Шевчука «Дім на горі»:
Одним дані сльози,
що ллються при світлі струмками,
другим дані сльози, сховані в пітьму.
Робіндранат Тагор
У цитаті не можна нічого змінювати, навіть розділових знаків.
Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками.
Приклад:
Поміркуймо хоча б над такими словами Г. Сковороди: «Хто помірно, але постійно вивчає предмети... тому навчання — не труд, а втіха».
Якщо там, де робиться пропуск, стояли розділові знаки (кома, крапка з комою, двокрапка, тире), то вони пропускаються разом із текстом, а на їх місці ставляться три крапки.
Вказівка на джерело уривка, яка подається безпосередньо після цитати, береться в дужки, і крапка ставиться після другої дужки.
Приклад:
«Не за обличчя судіть, а за серце» (Г.Сковорода).
«Досліджуючи джерела, я не раз натрапляв на твердження, що польські та руські шляхтичі відсилали своїх синів на Січ навчатися лицарському ремеслу» (Каляндрук Т. Загадки українських характерників. — Львів: ЛА «Піраміда», 2007. — 288 с.).
Якщо ж цитата закінчується знаком оклику, знаком питання, трикрапкою, то їх залишаємо, а після другої дужки ставимо крапку.
Приклад:
«О слово! Будь мечем моїм!» (Олександр Олесь).
Джерела:
Загнітко А. Український синтаксис: теоретико-прикладний аспект. — Донецьк, 2009. — 137 с.
Ющук І. П. Практикум з правопису і граматики української мови.— К.:Освіта, 2012.— 270 с.