Соціальна поведінка можлива завдяки комунікації між тваринами, яку називають «мовою тварин». Комунікація передбачає, що одна особина створює стимул — будь-який тип впливу, який здатний змінити поведінку іншої тварини.
Як стимули діють різні типи подразників, які можуть бути сприйняті органами чуття іншої тварини.
Відповідно до органів чуття існують такі типи сигналів:
- звукові сигнали — є швидкими, а спілкування не вимагає освітленості чи зорового контакту. Звуки використовуються практично в усіх формах поведінки. Прикладами є шлюбна пісня птаха, погрозливе шипіння змії, нажаханий писк миші, упольованої совою, — це все звукові сигнали. Їх створюють не лише голосом. Наприклад, комахи часто видають звуки тертям кінцівок одна об
одну або об крила. У голубів є спеціальні пера для створення звуку при злеті, що є сигналом іншим голубам. - Зорові сигнали — забарвлення або демонстрація відповідних поз агресії, заспокоєння тощо. До зорових сигналів належить світіння тварини в темряві в тому випадку, якщо це стимул, адресований представникам свого виду. Наприклад, світло жуків-світляків слугує для внутрішньовидової комунікації, отже, це зорові сигнали. Світло медуз необхідне для дезорієнтації хижаків і не є зоровим сигналом. Цікавим прикладом зорових сигналів є «танець бджіл». За допомогою певних рухів бджола-розвідниця передає інформацію про напрямок і відстань, за якими слід шукати багаті нектаром місця.
- Хімічні сигнали базуються на здатності видавати специфічні запахи, рідше через вплив на органи смаку інших особин. Перевага цього типу сигналів у тому, що тварина може залишити хімічний сигнал і покинути територію (це віддалено нагадує записки в людей). Сигнал може виконувати свою функцію навіть після смерті тварини. Деякі гризуни, потрапивши до хижака, залишають хімічний сигнал, який попереджає про небезпеку інших представників виду. Тварини з розвиненим нюхом здатні точно впізнавати за запахом інших особин. Особливі сполуки — феромони — запускають репродуктивну поведінку тварин.
- Тактильні сигнали реалізуються через дотики — тертям об іншу тварину, дотиком антен у мурах тощо.
Крім перелічених поширених, є і екзотичніші способи комунікації. Деякі риби спілкуються за допомогою слабких електричних імпульсів, наприклад, приваблюючи самок. Слони обмінюються інформацією через вібрації землі, риби за допомогою органів бічної лінії сприймають рухи води, павуки реагують на струси ловильних сіток, комахи обмінюються вібраційними сигналами через рослини, на яких мешкають, — це приклади сейсмокомунікації. Цікавою формою є аутокомунікація — коли відправником та отримувачем інформації є та сама особина (ехолокація у кажанів і китоподібних).
За можливості тварини використовують усі типи сигналів. Деякі з них є провідними, інші — допоміжними. Наприклад, у ссавців добре розвинутий нюх і важливі хімічні сигнали. Примати пристосовані до життя в тропічному лісі — середовищі, наповненому запахами квітів, плодів, поміж яких хімічні сигнали губляться. Тому для приматів більш важливі зорові та звукові сигнали. У більшості видів різноманіття сигналів невелике, зазвичай це сповіщення про тривогу, шлюбна пісня, пошук дитинчат тощо. Деякі урізноманітнюють комунікацію, сповіщаючи подробиці. Наприклад, мавпи верветки не просто інформують про тривогу, а мають спеціальні сигнали, які означають наближення леопарда, хижого птаха, змію або павіана. Сигнал впливає на реакцію інших мавп — утеча на дерево від леопарда, утеча в кущі від птаха і т.д. Експерименти з тваринами в неволі вказують, що деякі види спроможні усвідомлено використовувати десятки, або й сотні сигналів.
Джерела:
Біологія: підруч. для 7-го кл. закл. заг. серед. освіти / Балан П.Г., Кулініч О.М., Юрченко Л.П. — Київ: Генеза, 2024. с. 156-161.
Біологія: підруч. для 7-го кл. зал. заг. серед. освіти / Задорожний К., Ягенська Г., Павленко О., Додь В. — Київ: Освіта, 2024. с. 148-150.
Біологія: підруч. для 7-го кл. зал. заг. серед. освіти / Андерсон О.А., Вихренко М.А., Чернінський А.О., Андерсон А.О. — Київ: Школяр, 2024. с. 142-144.
Біологія: підруч. для 7-го кл. закл. заг. серед. освіти / Горобець Л.В., Кокар Н.В., Кравець І.В. Жирська Г.Я. — Тернопіль: Астон, 2024. с. 192-196.