2. Найважливіші злакові культури

Найбільше господарське значення мають такі зернові культури родини Злаків, як пшениця, жито, кукурудза, ячмінь, рис, овес, просо.

Пшениця — одна з найдавніших культурних рослин. Її обробляють більше \(10\) тис. років. Зернівки пшениці знаходили при розкопках перших поселень людини і навіть у пірамідах єгипетських фараонів.

 

Відомо більше \(20\) видів пшениці, кожен вид має багато сортів. Але всі її види та сорти мають загальні ознаки:

Сорти пшениці ділять на дві групи: тверді та м'які.

 

Ендосперм зерна твердої пшениці щільний, на розрізі він блищить, як скло, майже на чверть складається з білка, який називається клейковиною. Великий вміст клейковини в зерні цінується у хлібопеченні (білий хліб вищого сорту, а також кращі сорти макаронів отримують із зерна твердої пшениці).

Тверда пшениця дуже вимоглива до ґрунту і клімату, потребує багато тепла і світла.
У зернівках м'якої пшениці ендосперм пухкий, борошнистий, менш багатий білками. Але м'яка пшениця менш вимоглива до зовнішніх умов і поширена майже повсюдно.

Існують озимі та ярі сорти пшениці. Яру пшеницю висівають ранньою весною, за літо вона встигає дозріти і дати врожай зерна. Озиму пшеницю сіють восени. Її сходи з'являються восени, пшениця кущиться і перезимовує під снігом. Навесні вона продовжує зростання і дозріває раніше ярої, приность більш високий урожай.

 

Жито — вітрозапилювана рослина, кожен колосок її складного колоса містить \(2\) квітки, що добре розвинуті, і \(1\) недорозвинену. Плід — зернівка жита вузька, довга. Борошно із зернівок жита темне, з нього випікають житній хліб.

Суцвіття ячменю — складний колос. У кожному колоску по одній квітці. При цвітінні ячменю відбувається самозапилення, але у спекотне сухе літо можливе і перехресне запилення.

 

 

Просо, як і овес, має суцвіття волоть. Його стебла не тільки кущаться, але й гілкуються. Просо — круп'яна культура, крупу з неї називають пшоном. Теплолюбна рослина просо добре переносить посуху.

 

Рис — цінна зернова культура. Це вологолюбна, теплолюбна і світлолюбна рослина. Тому він добре росте там, де висока температура повітря і багато вологи: на полях, що затоплюються водою, або при достатньому зрошенні.

 

Кукурудза — один із найбільших злаків висотою до двох-трьох метрів. Коріння її сильно розростаються в орному шарі і йдуть у ґрунт на \(150\) см і більше. Від нижньої частини стебла відходять великі додаткові корені, підгортання ґрунту сприяє їхньому розвитку. Стебло кукурудзи товсте і не порожнисте. Довгі широкі листки мають паралельне жилкування.

 

Кукурудза однодомна рослина. Маточкові та тичинкові квітки знаходяться на одній рослині. Маточкові квітки мають округлу зав'язь з довгим шовковистим стовпчиком, що закінчується дволопатевим рильцем, і зібрані в суцвіття складний качан. Початки розвиваються в пазухах листків, вони оточені зеленою обгорткою з видозміненого листя. Тичинкові квітки утворюють розкидисте суцвіття волоть, розташоване на верхівці стебла і складається з колосків, в кожному з яких по дві квітки з трьома тичинками. Пилок дозріває раніше, ніж на цій же рослині з обгорток качанів з'являться рильця. Тому самозапилення у кукурудзи майже не буває. Вітер переносить пилок на рильця сусідніх рослин.

Коріння кукурудзи мають потребу в гарному доступі повітря. Ґрунт потрібно ретельно обробляти перед посівом і рихлити влітку. Кукурудза світлолюбна рослина. Її висівають рядами на певній відстані один від одного. Вона відносно посухостійка, проте кожній рослині потрібно близько літра води на добу. Кукурудза дуже теплолюбива. Її прибирають до настання заморозків, оскільки дорослі рослини пошкоджуються навіть при \(1\) °С.

Кукурудза — цінна зернова, продовольча і кормова культура. Вона служить і сировиною для промисловості.

У родину злаків входять і дикорослі трави, наприклад пирій повзучий, тимофіївка лугова, ковила.

Пирій повзучий — злісний кореневий бур'ян. Його суцвіття — довгий і вузький складний колос. Розмножується вегетативно шматочками кореневища.

Тимофіївка лугова — одна з найцінніших кормових рослин з вузьким, циліндровим, колосовидним суцвіттям — султаном.

Ковила — багаторічний, посухостійкий злак, типовий для степів. Пучки його коренів широко розростаються і глибоко проникають в землю, утворюючи щільний дерен. Вузьке довге листя ковилу пристосовані до економного витрачання вологи. Квітки зібрані у волоть. Зернівки одягнені квітковими лусками, причому зовнішня має довгу пір'ясту, пухнасту і легку ость. Завдяки цим остям зернівки можуть пролітати великі відстані. Коли вітер затихає, зернівка опускається, гострим нижнім кінцем встромляється у землю і поступово за допомогою ості угвинчується в неї.

У тропічних країнах культивують цукрову тростину. З її стебел отримують цукор.