Віруси не мають клітинної будови. Вони являють собою найпростішу форму життя на нашій планеті. Віруси — перехідна форма між живою та неживою матерією. Віруси є настільки малими, що їх можна побачити тільки за допомогою електронного мікроскопа.
Віруси — це внутрішньоклітинні паразити, і поза клітиною вони не виявляють жодних властивостей живого (не ростуть, не харчуються, не виробляють енергії, у них немає обміну речовин).
Вивчення вірусів було розпочато у \(1892\) р. Дмитром Йосиповичем Івановським. Віруси, яких на сьогодні описано понад \(5000\) видів вивчає вірусологія.
Від неживої матерії віруси відрізняються двома властивостями:
  • здатні відтворювати собі подібні форми (розмножуватися);
  • володіють спадковістю (успадковують ознаки ) і мінливістю.
Віруси мають дві фази життєвого циклу:
  • позаклітинна — вірус не проявляє жодних ознак життєдіяльності;
  • внутрішньоклітинна — утворення комплексу «вірус — клітина» під час розмноження вірусів.
Проникнув у клітину, вірус змінює в ній обмін речовин, спрямовуючи всю діяльність клітини на виробництво вірусної нуклеїнової кислоти і вірусних білків. У середині клітини відбувається самозбирання вірусних частинок із синтезованих молекул нуклеїнової кислоти і білків. До моменту загибелі у клітині встигає синтезуватися величезне число вірусних частинок. У результаті клітина гине, оболонка її лопається, і віруси виходять з клітини господаря.
 
Є декілька теорій походження вірусів. Більшість вчених припускає, що віруси є клітинами або їх фрагментами, які в ході пристосування до паразитизму втратили все, без чого «можна обійтися», за винятком свого спадкового апарату у вигляді нуклеїнової кислоти і захисної білкової оболонки.
 
Віруси є причиною виникнення небезпечні хвороб. Прикладами вірусних захворювань можуть служити сказ, чума свиней, мозаїчна хвороба рослин. До вірусних належать такі небезпечні захворювання людей, як грип, гепатит, СНІД, кір, Covid-\(19\).
Джерела:
Біологія : підруч. для 9 кл. загальноосвіт. навч. закл./ В. І. Соболь. – Кам’янець-Подільський : Абетка, 2017. – с. 216 - 218.