Теорія:

Лексична норма
Досконале володіння рідною мовою — ознака висококультурної людини, яка поважає в першу чергу себе. Знати мову — значить дотримуватись норм: орфоепічних, синтаксичних, фонетичних, лексичних. Найважливіша умова точності й правильності мовлення — дотримання лексичних норм. Порушення їх призводить до спотворення змісту висловлення.
Лексичні норми — це загальноприйняті правила слововживання, які вивчає лексикологія. Вони регулюють правильність вживання слів у властивих їм значеннях.
Літературні норми слововживання пов'язані не тільки з  точним вибором слова, а також із граматично і стилістично правильною сполучуваністю слів, що інколи є особливо складно.
Зверни увагу!
Деякі слова можуть вільно сполучатися з іншими (вікно, земля, мама), деякі поєднуються тільки з обмеженим переліком (тупати ногами,  впадає у вічі). Прийнято говорити ходити, блукати манівцями, а не бігти манівцями; з іменником літо поєднуються прикметники гаряче, спекотне, а не жагуче, палке.  Одяг  треба  прати, їжу  готувати, підготовку  покращувати.
Найпоширеніші лексичні помилки: 
  • уживання слів у невластивому для контексту значенні: хворого лікуємо (а не лічимо), ставимося до усіх із повагою (а не відносимося з повагою);
     
  • уживання слів-паразитів, які засмічують  усне мовлення і заважають зрозуміти висловлену думку: коротше, як кажуть, знаєш, ну, значить, взагалі, от, так би мовити, типу,  так сказати, га, ага, як це, тобто;
     
  • уживання ненормативних слів, жаргонізмів, які мають знижений, згрубілий колорит і перебувають поза літературною нормою: утекти (а не злиняти), друг (а не кент), продати (а не загнати), доносити комусь (а не капати);
     
  • уживання росіянізмів: пательня (а не сковородка), колишній (а не бувший), наступний (а не слідуючий);
     
  • перенасичення тексту чужомовними запозиченнями, зловживання іншомовними словами, які в українській мові мають свої відповідникисамостійний (а не автономний), справа (а не бізнес), особливий (а не ексклюзивний), вихідні (а не вікенд);
     
  • уживання тавтології – невиправданого повторення однокореневих слів або українського та чужомовного відповідників: письменник створив
    (а не письменник написав),  аборигени або корінне населення (а не корінні аборигени)
    ;
     
  • уживання зайвих слів (плеоназму, тобто багатослів’я): три роки тому (а не  три роки тому назад),  познайомитися (а не  вперше познайомитися), вересень (а не місяць вересень);
     
  • сплутування  паронімів: моя домашня адреса (а не мій домашній адрес), дружна група (а не дружня група);
     
  • порушення фразеологічної точності: соломонове рішення (а не соломонова праця), крізь терен до зірок (а не крізь терен до світла в кінці тунелю).